Зінаїда Суняєва не перший рік є слухачкою соціально-педагогічної послуги «Університет третього віку». Вона також відвідує краєзнавчу групу «Моя Одеса», яка була створена Валерієм Нетребським».

Бути петербурженкою в Південній Пальмірі водночас зобов’язує навчатися й працювати над собою, щоб не перетворитися у білу ворону. Люди з півдня, більш жваві й чуттєві, вони своїм чутливим вухом відрізняють іншу мову, їм чомусь здається, що Північна Пальміра випускає в світ снобів, які занадто пишаються культурними традиціями свого міста. Щоби не зніяковити, треба багато знати, постійно вчитися.

Завдяки внутрішній культурі жінок моєї родини, їхній стриманості, вихованості, вмінню обходитися невеликим, але робити все зі смаком, формувалися мої життєві цінності.

Моя мама Зоя Кузьмінична Іванова (1923-2010) народилася в Ленінграді. Випускний в школі відбувся саме перед війною. Мама мріяла стати лікарем, вступила до інституту, але була евакуйована на Урал. Бабуся сказала, що одну її не відпустить, в складні часи треба бути усім разом. Так вони обидві й залишилися в Ленінграді.

Мамині однолітки пішли на фронт і усі до одного загинули. Мама також була учасником війни. Вона познайомилася з батьком Миколою Андрійовичем Суняєвим (1921-1990), який до війни закінчив школу й училище зв’язку. Отримав поранення на війні. Після війни папа проходив службу, потім його списали. Папа закінчив юридичний факультет в Ленінграді. Потім його направили по закінченню навчання в Кишинів, а потім родина переїхала до Одеси.

Гідні батьки, яких мені не забути, вони віддали мені дуже багато.

Зі слів Зінаїди Суняевої записала Марія Фетісова.