Студенти “Української платформи багатонаціональної Одещини” “Університету третього віку” разом з “Мовним Клубом” в бібліотеці Грушевського написали диктант саме на свято Івана Купайла.

Читала текст бібліотекарка і філологиня за фахом Тетяна Мозгова, як завжди професійно: виразно, не поспішаючи й не дуже повільно, повторюючи для перевірки.

На диктант завітала й авторка книги “Радуниця” Ярослава Різникова. Пані Ярослава, навіть, заспівала акапельно купальську пісню, якої її навчила матуся, письменниця Галина Могильницька.

Написавши текст та поспілкувавшись з його авторкою, слухачі набагато більше узнали про Купальське свято в якому символічно поєднавшись, вода – першооснова життя, і вогонь – уособлення сонячної енергії, запліднюють все живе. Українська земля, напоєна Сонцем і Водою, багата на плоди.

Безліч елементів цього свята, пов’язаних з ворожінням «на долю», на любов, на шлюб, ментально орієнтували молодь на певну поведінку, на певні цінності та етичні норми, що реалізовувались на практиці в створенні родини, де панує любов і порозуміння.

Присутні звернули увагу на цікаву етимологію українського слова «шлюб», що у наших предків звучало як «злюб»: пошлюблені – це ті, що злюбились – злюблені. І саме в оцих пошлюблених і мали з’явитись плоди їх любові – їх діточки.

Цікавим також було проаналізувати і набір трав та рослин, що збирались в цю ніч, оскільки мали особливу цілющу силу, й використовувались для плетіння купальського віночка. Особливо корисними вважались деревій, звіробій, ромашка, для кохання дівчата збирали тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки, м’яту, любисток й материнку.

Ця прадавня українська традиція залишалась сталою і потужною саме завдяки її багатократному повторюванню та плеканню – від матусі до доньки, а часто й за підтримки бабусь та прабабусь з обох боків.

Ярослава Олексіївна порадила присутнім низку книг, що допоможуть зануритись в світ української минувшини, насититись енергетикою українського слова, серед яких і “Криничар” та “Вічник” Мирослава Дочинця, і “Чарівні істоти українського міфу” від Дари Корній, і «Діти переступу» Наталії Савчук та інші. А читати їх можна, використовуючи аудіо записи, що значно економить час, якого так не вистачає сучасній людині.

Загалом для багатьох присутніх ключовим словом диктанту і самого свята стало слово “подяка”. Ми відчули вдячність Богові, Україні, воїнам ЗСУ, бібліотеці й авторці “Радуниці” Ярославі Різнікової, один одному, за те, що прийшли на диктант й написали його.

Зрозуміло, що наступний диктант будемо писати вже на Спаса, такого ж чудового в своєму багатстві й різноманітті в циклі літніх свят.

Марія Фетисова.