Державне агентство розвитку туризму України дало старт проєкту «Мандруй Україною», мета якого – популяризувати серед співвітчизників внутрішній туризм.

В агентстві закликали всіх охочих поділитися своїми улюбленими місцями для подорожей Україною. Доя цього слід поставити хештег #МандруйУкраїною і геолокацію в будь-якій соцмережі та порекомендувати, де побувати та що самеаме варто побачити.

Бібліотекарі Одеської ОУНБ ім. М. Грушевського 21 липня 2020 року долучились до флешмобу та розповіли про унікальні місця для мандрів на Одещині.

В Україні багато чудових місць, в яких збереглися неповторні палаци, замки і старовинні маєтки. Недалеко від Одеси в Лиманському районі знаходиться мальовниче село Курісово, засноване наприкінці XVIII століття.

Близько 200 років тому на цих розлогих чорноморських землях зароджувалась Курісовська садиба. Тут жили майже п’ять поколінь роду Курісів, починаючи з начальника канцелярії Суворова – Івана Куріса.

Дві високі вежі, що нагадують мінарети, з двох боків охороняють парадний вхід в мавританському стилі. Зі зворотного боку замку можна побачити прекрасну терасу з широкими сходами, які колись спускалися до водойми. На самому верху західної стіни видно великий герб, майстерно витесаний з каменю. Одягнена в лати рука лицаря тримає лаврову гілку, а нижче девіз «Да буде правда».

Великий герб: одягнена в лати рука лицаря тримає лаврову гілку, а нижче девіз «Да буде правда»

Про перших представників роду Курісів даних дуже мало. Лише в офіційних джерелах XVIII століття першим з’являється ім’я сотника городового отамана Онуфрія Куріса. Рід Курісів отримав своє продовження в особі його сина – Івана Онуфрійовича, якому вдалося прославити своє прізвище.

Більшу частину свого життя Іван Онуфрійович провів на військовій службі. Почав службу рядовим у 1773 році в Дніпровському піхотному полку. У 1780 році Іван Куріс був переведений у штат Новоросійської губернії, з 1784 року знову влаштувався на військову службу в Малоросійський Полтавський полк, з якого через два роки був переведений до Таврійського гренадерського полку капітаном.

Це був період багатий на історичні події. Іван Онуфрійофич брав участь в битві під Кінбурном 1787 року, яка відбулася в ході російсько-турецькій війні 1787-1792 років. У битві при Фокшанах знаходився при Чернігівському піхотному полку і за успішне відбиття атаки турецької кінноти був переведений в прем’єр-майори.

У грудні 1790 військовий театр був перенесений до укріпленої фортеці Ізмаїл. У цей час Іван Онуфрійович обіймав посаду з виконання особливих доручень головнокомандувача Олександра Васильовича Суворова. За доблесні подвиги Іван Онуфрійович Куріс отримав звання підполковника і був зарахований до Санкт-Петербурзького драгунського полку. В 1793 році Іван Онуфрійович Куріс став кавалером ордена св. Георгія. Це дало йому можливість стати спадковим дворянином і власником великих степових земель в Новоросії по праву сторону річки Тилігул.

Після довгих років військової служби Іван Онуфрійович виходить у відставку і ще кілька років перебуває на цивільній службі. Спочатку він був віце-губернатором в Новгороді, а потім з 1799 року до 27 червня 1800 року губернатором в Оренбурзі. В 1800 році Іван Онуфрійович був переведений на посаду волинського губернатора «для усунення безладів».

На самому початку нового століття Іван Онуфрійович звільняється зі служби і вирішує віддати всі свої сили на будівництво свого маєтку на подарованих йому землях. Там він побував вперше в 1793 році, а в 1795 році в облікових відомостях під номером 56 значилася село «підполковника і кавалера Івана Онуфрійовича сина Куріса» і проживало там 370 жителів. З 1851 року його почали називати Курісово-Покровське. В 1921 році перейменовано в Петровське, з 1937 року – Петрівка, з 2016 року – Курісове.

Будівництво маєтку Курісів було розпочато приблизно в 1810 році. При Івані Онуфрійовиче був побудований лише великий красивий на ті часи будинок з декоративною обробкою, портиком і колонами. Будинок добудовувався через сімдесят років, за часів його онука Івана Іраклійовича, відомого в Одесі колекціонера старожитностей. На той час Курісово-Покровське було волосним центром, де проживало 1344 жителів.

У 1891-1892 роки до старого будинку була прибудована західна частина. У нових приміщеннях розмістилися бібліотека, яка почала створюватися ще Іваном Онуфрійовичем і до кінця ХІХ століття налічувала 20 тисяч томів, і велика парадна зала без вікон з верхнім світлом. Закінчувалася споруда величезною терасою і двома напівкруглими сходами. Авторство проекту західній частині Курісово-Покровського замку належить одеському архітекторові Миколі Костянтиновичу Толвінському.

Велика парадна зала з величезною терасою і двома напівкруглими сходами

Також архітектором був створений садово-парковий ансамбль в англійському стилі. Мальовничі чагарники і дерева, кам’яні і мармурові скульптури додали блиск і витонченість всьому парку, де любили відпочивати імениті гості Івана Іраклійовича. Тут любив прогулюватися композитор Микола Лисенко, який іноді приїжджав в Курісово-Покровське. Особливою гордістю Івана Іраклійовича була оранжерея тропічних рослин, в якій було близько 2000 видів різноманітних рослин. Там можна було побачити пальми, орхідеї, кактуси, папороті, фуксії … Пізніше всю оранжерею Іван Іраклійович Куріс подарував ботанічному саду Новоросійського університету в Одесі.

Іван Іраклійович дуже любив шум зелених лісів і починаючи з 1872 року висаджував на своїх землях акації, берези, клени… Невелику ділянку займали хвойні дерева. Саджанці купувалися в різних розплідниках, найчастіше в Бердянському лісництві. Згодом він організував власні розплідники, де вирощувалися фруктові та лісові дерева. Слава його садів і парків була настільки велика, що за саджанцями приїжджали з інших повітів. В 1997 році на цих землях  було створено Тилігульський регіональний ландшафтний парк. На узбережжі Тилігульського лиману в межах парку налічується близько 350 різних видів вищих рослин, з яких 18 занесені до Червоної книги України.

Особлива історія у Свято-Покровського храму, біля якого знаходилася родинна усипальниця Курісів. Перший камінь у фундамент храму був покладений на початку 1820-х років першим власником маєтку генералом Іваном Онуфрійовичем Курісом. А 1 жовтня 1824 року за старим стилем Свято-Покровський храм освятили в пам’ять чудесного явлення Божої Матері, що стався в 910 році в Константинополі.

Починаючи з Івана Онуфрійовича, – діти його, внуки і правнуки неодмінно обиралися старостами Покровської церкви. Щороку на церковні потреби вносилися значні кошти і пожертвування. Особливо відрізнялися пожертви Івана Іраклійовича Куріса і його дружини Любові Іванівни, уродженої Гіжицької.

Протягом останніх трьох років свого життя Іван Іраклійович з сім’єю проживав у своєму маєтку. Курісово-Покровське перейшло у володіння його синові Івану Івановичу Курісу. Перша світова війна і революційні події залишили глибокий слід в житті сім’ї Курісів. Почався новий період в їх житті далеко від рідних місць.

У будівлі було 78 кімнат, башти, парадний зал. На території штучні озера, квітники, фонтани, альтанки, мармурові скульптури. Парком любив прогулюватися український композитор Микола Лисенко.

В подальшому нащадки добудували бібліотеку на 20 тисяч книг, приміщення для зібрання живопису та гравюр, амфор, монет.

У будівлі було 78 кімнат, башти, парадний зал…

У будівлі було 78 кімнат, башти, парадний зал…

В радянські часи маєток пограбували, в 90-ті його знищила пожежа від блискавки.

З давних-давнин на даху будівлі лелеки облюбували собі місце гніздування…

З давних-давнин на даху будівлі лелеки облюбували собі місце гніздування…

Реконструкція почалась з 2014 року.