Пенсіонери Приморського району продовжують онлайн-зустрiчi. На цей раз, поєднавши два напрямки «Університету третього віку» «Української платформи багатонаціональної Одещини» з бiографiчним, вшанували пам‘ять письменника й журналіста Богдана Сушинського (10.04.1944, м. Самбір Львівської обл. – 24.12.2020, м. Одеса) як бiографiста, якого цінували не тільки на теренах України, але й у всьому свiтi.

Так, Богдану Івановичу Сушинському було вручено Золоту Американську Медаль Честi вiд Американського Бiографiчного Інституту за видатний внесок у розвиток вітчизняної й світової культури.   

Богдан Сушинський – неперевершений Майстер Біографії – писав автобіографічні нариси й розгортав їх до монументальних творів, а також діставав імена з історичного забуття. Так сталося, наприклад, з суперечливою для українців постаттю гетьмана Івана Мазепи, для чого було проведено реконструкцію постаті з позбавленням російського штампу через глибоке вивчення як вчинків, так й рис характеру гетьмана.

Сушинському належала ідея про перепоховання останків Мазепи з румунського Галацу до гетьманської столиці в Батурині. І хоча були сумніви щодо ідентичності останків гетьмана,  а також натяки на символічність події, все ж вона була важливою для України, яка, будуючи незалежність, мусила реставрувати і власне минуле.

Неодноразово на зустрічах з пенсіонерами Богдан Iванович розповідав про секрети творчої кухні письменника, а також клопітливу дослідницьку роботу з архівними матеріалами. Письменник вмiв поспілкуватися з читачем, завжди створюючи інтригу, щоби тому захотілося книжку обов‘язково прочитати.

Задля зміцнення української ідеї Сушинський зробив дуже багато. Задля впiзнанностi одеського українського культурного осередка – ще бiльше. Згадаю всього одну збiрочку «Письменники Одещини. На межi тисочолiть», яку Богдан Iванович упорядковував як антологiю-довiдник. Антологiя включила вiршi та прозу одеських письменникiв, а також особисту інформацію (адресу й робочий i/або домашнiй телефон, тоді мобiльний зв‘язок не був ще розповсюдженим), що було дуже несподівано для пересічного одесита: така вільна форма автобіографічної довідки про кожного письменника. Водночас це переконувало читачів у тому, що письменник живе поруч, з ним завжди, якщо є бажання,  можна поспілкуватися й не тільки на літературних зустрічах.

Сушинському могли б докоряти, що він майстерно писав тільки чоловічі портрети, але він дійсно дуже добре розумівся на психології чоловіків й вершиною його майстерності стало перетворення антигероя в героя – це, зрозуміло, вищий пілотаж біографії, історична реабілітація людини, яка в змозі була опинитися не в тому місці й не в тому часі, за що потім дуже дорого сплачувала. Це не тільки Мазепа, але й багато з козацьких вождів й полководців України («Козацьки вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців ХV-ХІХ століть», 1998, де уперше зібрано есе про 177-ох вождів та полководців України: гетьманів, кошових, отаманів, полковників, керівників козацько-селянських повстань за 500-літню історію козацтва, за що письменнику було присуджено Міжнародну премію Українського козацтва «Лицарське перо».

Сушинський залишив роботу й про жінок «Славетні жінки Стародавньої України»: Історичні есе , Астропринт, 2015. Напевно, йому було зрозуміло, що жінки в Україні знаходили свій шлях у будь-яких часах, розширяючи свій ролевий репертуар від материнства й чернецтва тоді – до безлічі ролей у сьогоденні, а в чоловіків у сьогоденні дійсно існують деякі проблеми з самоідентифікацією.

Відчуття не тільки змін у мінливому часі, але й своєї ролі  й місця у соціумі, а головне й часу – все це притаманно Сушинському-письменнику. Як людина він, нажаль, пішов дуже швидко; як особистість приєднався до когорти великих. Письменник зумів геніально зрежисувати свій відхід у Свят-вечір перед Різдвом таким чином, щоб не зіпсувати свята, але залишитися у пам‘яті навіки. Його ім‘я є символом літературної плодючості на українських теренах й в світі. Маємо надію, що не тільки в Одесі, але й в Парижі та, навіть в Америці, з часом з‘являться топоніми  на ім‘я  Сушинського. Нехай, крім паризького Орлі,  буде там ще й Суші – хай наших у світі знають!

У Різдвяний Свят-вечір,

Він пішов навпростець,

Полетів понад домом,

Над Одесой до болю знайомій.

Й – до витоків кодимських,

Й – в самбірський далекий райок,

Там Різдвяного столу

Готували змарнілі жінки.

Скільки раз він сідав з ними поруч,

Смакував найсмачніші страви у світі,

Й виспівував пісень, читав молитов,

Вболівав за Вкраїну рідну свою.

Він пішов через луки й лани

До гетьманів, до гетьманів,

Що також вболівали

За рідну землю, за країну свою.

До козаків,

генералів,

солдатів, –

Й вони потрапляли в оману,

Пройшли каяття,

Аби була країна,

Аби була навіки земля.

У Різдвяний Свят-вечір,

Він пішов навпростець,

Полетів понад домом,

Над Одесой до болі знайомій –

У віка.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Надія Біляєва: Неодноразово зустрічалися з Богданом Івановичем у бібліотеці імені Грушевського. Він був чудовим оповідачем, входив у роль й рівних йому не було. Планували зустріч на квітень, але у зв’язку з пандемією, вона не відбулася. Але залишилася надія, що поїдемо на його 75-річчя у Кодиму. В нього були плани, що щира кодимська рідна земля навесні у часи його ювілею сприятиме творчому процесу письменників, гуртуванню звичайних людей.

Олена Д‘якова: Вдячні бібліотеці Грушевського, а також письменнику й художнику Олегу Дряміну, які завжди підтримували письменника Богдана Сушинського в організації й проведенні творчих зустрічей з читачем.

Автор Марія Фетісова.