Літературні читання, присвячені 85-річчю Миколи Вінграновського (07 листопада 1936 р., Первомайськ – 26 травня 2004 р., Київ) , відбулися за ініціативи Центру патріотичного виховання. Модератори – Андрій Хаєцький й Олександр Тарасенко. Читали вірші Миколи Вінграновського першокурсники одного з одеських ВИШів.

Незвичайні читання віршів поета «глибоко трагічного, сумного й ліричного, але наперед все чесного поперед самим собою й іншими», запам’ятаються мені надовго через те, що були націлені на перегортання сторінки від «невідомого, невідкритого, непрочитаного» – до сучасного й живого, незабронзовілого.

Мій перший крок до Миколи Вінграновського відбувся завдяки письменнику й головному редактору громадсько-політичного літературно-мистецького і науково-освітнього Всеукраїнського часопису «Буковинський журнал» Мирославу Лазаруку. Мирослав Лазарук завітав до бібліотеки ім. М. Грушевського під час книжкових фестин «Зелена хвиля». Я добре запам’ятала як це було. Пан Мирослав Лазарук був в дуже гарній яскравій вишиванці, в двох руках мав величезні китайські картаті торби, як воно потім з’ясувалося,  зі своїми книжками – в  подарунок бібліотеці. Наші несором’язливі жінки спитали звідки вишиванка, на що він відверто відповів, що подарувала дружина. Мав приїхати з сином, але так сталося, що мусив їхати самотужки, а книжок спакував на двох. Це ніби то така передумова.

Зрозуміло, що я не полінувалася й переглянула ще тоді поезії Вінграновського, ознайомилася з його біографією. В пам’яті закарбувалося, що Вінграновський був не тільки поетом, але його діяльність пов’язана з кіно й самим Олександром  Довженко. Мріяла поїхати до музею Вінграновського, що в Первомайську – ніби то недалеко, але ж ніяк не співпадало.

Другий крок відбувся через занурення у середовище іншого покоління: читали вірші Вінграновського Андрій Хаєцький та молоді дівчата-першокурсниці. До речі, мою улюблену «Сеньйорито акаціє» не прочитав ніхто. Але я отримала подарунок – поему «Гайявата» у чудовому виконанні Хаєцького. Вразила … своєю сучасністю: 1975 рік, коли було написано поему, на мій погляд, ще не занепад системи. Можливо, таке моє сприйняття через те, що багато ілюзій в рік закінчення мною середньої школи. Але у критиків натрапила на таке: «Поема «Гайявата» свідомо зорієнтована своєю ритмікоінтонаційною будовою на відомий твір Лонгфелло» –  як інколи цікаво відроджуються літературні традиції. 

Важливим було висвітлення місця Вінграновського в історичному літопису української  літератури, яке майстерно сфокусоване Олександром Тарасенком. Він, зрозуміло, умовно поділив поетів на «партійців» (Павло Тичина, Микола Холодний, Володимир Сосюра…; «патріотів» (Василь Симоненко, Олександр Олесь …) й «поетів-художників» (Володимир Яворівський, Іван Драч, Борис Олійник…). Останні є справжніми митцями, їх не цікавить політика, вони не мислять категоріями матеріальними, але несуть служіння ділом й словом, створюють нові форми думок, які допомагають  визначатися з світоглядом  іншим.  Водночас то є драмою як для людини, але й перемогою як для творця.      

Зрозуміло, що Микола Вінграновський є, перш за все, salfmademan, тобто особистістю, яка себе зробила цілковито сама, має абсолютно сольну кар’єру у кіно та поезії. Вінграновський спілкувався з Довженком, це така собі паралель як Котляревський – Шевченко, якщо Котляревський є зачинателем нової української літератури, то Шевченко її батьком. До речі, таке собі умовне знаходження в системі національної літератури поета чи письменника, визначене нащадками, як наприклад, чудовий есей Андрія Любки «Не перший, але й не другий» (В українському літературному каноні Іван Франко посідає друге місце – між Шевченком і Лесею Українкою. Хоча заслуговує більшого – наприклад, бути самим собою) допомагає краще розумітися на неї,  й взаємозв’язках між митцями, переклику поколінь або супротиву когорт – самого рушивного процесу розвинення.

Вінграновського називають «поетом абсолютного слуху і режисером».

Отже, Вінграновський є salfmademan, творець-Деміург, митець, ні в якому разі не є віктимним, тобто жертвою. Він не пішов у політику – поети не узгоджують. А взагалі, в кожного є свій Вінграновський: треба читати його вірші в контексті біографії й відкривати нові сторінки його життя. Зараз в мене книга Мирослава Лазарука «Микола Вінграновський: Степовий Сварог: Есе про незабутні мандри Україною з Миколою Вінграновським» – Харків: ТОВ «ПЕТ», 2013.-192 с.

Ото буде задоволення! Маленьке диво вже відбулося завдяки тому, що вдалося вийти тільки на крок за коло щоденного буття

Марія Фетісова.

Микола Вінграновський – Гайявата

Над лиманом білять синім,

Білять білим над лиманом,

Над лиманом кукурудза

Світлі вуса опустила.

І лиманський Гайявата

Щось там робить-виробляє,

Душить гроно винограду

Зимувати цілу зиму

Дві дитини плачуть в люльці

Тато з мамою сміються.

А під хатою з лиманом

Дід із прадідом бухика:

Душать гроно винограду

Зимувати цілу зиму.

Пасе кози над лиманом

В сіре вдягнена прабаба.

Баба — та копа картоплю

Й відганя бджолу від вуха.

Та і я роблю тут дещо,

Правда, діло несерйозне,

Бо люблю щось недалеке,

Бо своє люблю при собі,

Як любив його і вчора,

Білий побіл над лиманом,

Сірий глід з гніздом сорочим,

Срібне слово павутини!

Телевізор у футболі

Перепліскує долоні,

Біла курка кудкудаче,

І яєчко, мов футболик,

Тепло дивиться з гнізда.

А тим часом над лиманом

Почорніло щось і згасло,

Перебігло щось дорогу,

Холодком перейнялось,

І за руку старе горе

Веде горе молоденьке,

Веде горе попід гору

Від лиману полинами.

І говорить старе горе

Молоденькому на вухо:

— Ти підеш по нежонатих,

А я піду по сімейних,

Будем з ними зимувати

І не будем знати горя.

І говорить мені горе

Молодесеньке на вухо:

— Буду я тобі за жінку,

Ти ж мені за чоловіка.

Привезем гарбу соломи

Та замісим з нею глини.

Лампачу насушим — шифер

На Привозі десь в Одесі.

Та прищепимо до груші

Молоденьке яблунятко,

А там дівчинка чи хлопчик

Помалесенько знайдуться.

Кабаків їм напечемо,

З молоком наварим каші,

Баранців із кукурудзи

Напечем на черені,

А на весну козенятко

Розчепірить в хаті ніжки

Й застрибає по подвір’ю

По калюжі вдвох з собою.