День українського кіно – свято всіх причетних до створення вітчизняного кінематографу. Дата встановлена згідно з Указом Президента від 12 січня 1996 й щороку відзначається у другу суботу вересня. У 2020 році його відзначають 12 вересня.

У 1893 р. головний механік одеського Новоросійського університету Й. Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші у світі кінозйомки – зафільмував вершників і метальників списів. Від 7 листопада до 20 грудня 1893 р. в одеському готелі «Франція» демонструвалися ці дві стрічки.

У вересні 1896 р. в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів, а вже в грудні того ж року – майже синхронно з першим публічним кіносеансом у Харківському оперному театрі.

Піонери українського кінематографа початку 1900-х років надавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка», «Москаль-Чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі. Одним з них був «Богдан Хмельницький» за п’єсою М. Старицького.

З 1919 р. в Радянській Україні почалося тотальне одержавлення кіно. Водночас ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами. Як у фільмах «Укразія» П. Чардиніна; «Сумка дипкур’єра , «Ягідка кохання» О. Довженка.

Наприкінці 20-х років в украї6нському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбаса з письменниками. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист Іван Кавалерідзе («Прометей», «Запорожець за Дунаєм»)

Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми Олександра Довженка, який свою режисерську роботу розпочав на Одеський кіностудії. Мрією О. Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 р. він за сто днів . зняв фільм «Звенигора» – історію українського народу від сивої давнини до сучасності. У 1930 р., на екрани вийшов неперевершений шедевр світової кінокласики – «Земля». У 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюсселі, фільм «Земля» було згадано в числі 12 найкращих кінострічок усіх часів і народів. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно».

У 1930 р. в Україні з’явився перший звуковий фільм – документальна стрічка Дзиґи Вертова «Симфонія Донбасу».

Українське кіно часів другої світової війни було підпорядковане переважно ідеологічним завданням воєнної доби. Водночас у ці роки з’явився і справжні кіношедеври. Фільм «Райдуга» Марка Донського, фільм здобув низку міжнародних нагород, серед них премію «Оскар» (1944) у номінації «кращій іноземний фільм»

Українськи фільми 1945-1953 рр. створювалися за жорстокими канонами «соціалістичного реалізму», їх вирізняють талановита акторська гра, фахова робота кінооператорів і режисерів. На екранах у цей час з’явилися Михайло Романов, Амвросій Бучма, Дмитро Мілютенко, молодий Сергій Бондарчук, фільми «Подвиг розвідника (1974) режисера Бориса Барнета, «Тарас Шевченко» (1951) режисера Ігоря Савченка.

У 60-70-х роках з’явилися стрічки, які поклали початок феномену «українське поетичне кіно»: «Тіні забутих предків » Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7-му Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965). Саме естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука фільмом «Вавилон-ХХ» (1979). Він став лауреатом всеукраїнського кінофестивалю в номінації «Премії за режисуру»1980 р.

В останні десятиліття ХХ ст. з новою силою розгорнулося боротьба проти національної української культури .Попри бюрократизм українського кінопроцесу в 70-80-х роках з’явилися низка фільмів створених сильними творчими особистостями: в 1972 р. Леонід Биков зняв картину «В бій ідуть одні старики», а в 1983 р. Роман Балаян, у фільмі «Польоти уві сні та наяву» точно передав особливості того часу.

У 70-80 ті роки особливо розвивалося українське неігрове кіно серед них такі шедеври жанру, «Як мова тварин» (1967), «Чи думають тварини?» (1970), «Сім кроків за горизонт» (1968), «Коли зникають бар’єри» (1979) режисера Фелікса Соболєва та ін.

У роки соціальних збурень було створено багато фільмів, присвячених гострій соціальній проблематиці, – «Астенічний синдром» Кіри Маратової (1989); «Бич Божий» Олега Фіалка (1988); «Розпад» Михайла Бєлікова (1990) «Лебедине озеро. Зона» Юрія Іллєнка та ін.

У 90-х роках українське телебачення почало освоювати жанр телесеріалу. На телеекранах з’явилися «Роксолана» режисера Бориса Небієрідзе, «Острів любові» Олега Бійми

Історичні теми стали провідними у творчості Олеся Янчука, він зняв такі фільми «Голод-33» (1991); «Атентат – осіннє вбивство у Мюнхені» (1995), «Нескорений» (2000) і «Залізна сотня» (2004).

Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців: Тарас Томенко, Олесь Санін, Ігор Стрембіцький, Олександр Кирієнко, Іван Кравчишин, Алан Бадоєв, Любомир Кобильчук , Володимир Тихий , Олег Сенцов, Ахтем Сеїтаблаєв та інші.

Запрошуємо до 30 вересня  до відділу мистецтв (провулок Маланова, 1) ознайомитись з книжково-ілюстрованою виставкою «Провідні українські кінорежисери».