Пенсіонери Приморського району, як отримують соціально-педагогічну послугу «Університет третього віку» та відвідують «Українську платформу багатонаціональної Одещини», написали твір на  тему «Мої особисті враження від поїздки з обміну досвідом у Вінницю».

Ільяшенко Лариса Анатоліївна:Чудова осіння погода – ми їдемо до Вінниці. Дорога далека, більш ніж чотириста кілометрів. Минають області: Одеська, Миколаївська, Кіровоградська, Черкаська. Красиві краєвиди, долини річок. Нас зустрічає Вінниця. Це стародавнє місто, перша згадка про яке йдеться у тисяча триста шістдесят третьому році. Тут були і литовці, і поляки, і монголи. А з 1932 року – це головне місто Вінницької області. Є різні версії значення назви міста Вінниця. Одна з них: Вінниця – подарунок, придбання. Друга – виноградник, фруктовий сад. Вінниця розташована на річці Південний Буг. Будинки сяють на сонці. Архітектура вражає. Вулиці чисті. Ось Домініканський собор, церкви, медичний національний університет, лікарні, драмтеатр, театр ляльок, площі. На Європейській площі – вічний вогонь. В місті багато різних пам’ятників- тільки п’ять Пирогову- й чотири мости. Ми відвідали садибу-музей М.І.Пирогова «Вишня», фонтани на річці Південний Буг. Увечері цікаве видовище – музичне-різнокольорове шоу. Були також в  “ставці Гитлера” «лігво вовка» в Стрижевці. Зустріч у Вінницькому територіальному центрі пройшла дуже приємно, дружньо, тепло. На добру пам’ять всім подарували обереги. Велика подяка організаторам  свята.

Біляєва Надія Іванівна:  Я здійснила прекраснуподорож до Вінниці. Я побачила багато цікавого: музей-садибу М.І.Пирогова, ставку Гітлера, чудові фонтани з інсталяціями, пам’ятки міста. Особливо мені запам’яталася музей-садиба М.І.Пирогова. Збережено до наших днів аптеку та будинок, в якому Пирогов лікував населення. Є церква з некрополем, де в саркофазі лежить забальзамований Пирогов, а поруч з ним – його син. Навколо будинку розбито великий парк, де росте ялинка, яка посаджена Пироговим. В парку є липова алея, багато квітів.  Я була вражена “ставкою Гітлера”. Під землею був побудований бункер (бомбосховище) з товщиною стін до чотирьох метрів. Ставка була обладнана електростанцією, станцією водогону, аеродромом, телефонним зв’язком, тепло- та водопостачанням, готелем та іншими допоміжними будівлями. Коли фашисти відходили, то все підірвали. Залишилися тільки величезні брили цементу з залізною арматурою в середині і глибокі ями. На території ставки доріжки були заасфальтовані, асфальт у деяких місцях зберігся, як і басейн.

Задорожна Галина Михайлівна: Про подорож до Вінниці я хочу розпочати з самого початку, з міста Одеси. Розповідь екскурсовода Ірини Михайлівни Білоцерковської про населені пункти, райони, області, які ми проїжджали, настільки була цікавою та змістовною, що ми і не помітили – як в’їхали в місто Вінницю. Перше враження про Вінницю – це спокійне, чисте, привабливе українське місто, в якому, як нам здалося, люди ніколи не поспішають. На вулицях, якими проїжджали, ми не помітили ні фаст-фудів, ні бістро, ні шаурми, і, навіть, кіосків з різними напоями та цигарками. Місто вразило своєю чистотою. Наступне враження – це садиба-парк-музей, тобто три в одному, великого вченого, світила медицини, патріота своєї батьківщини Миколи Івановича Пирогова. Наш новий гід Вінниці детально познайомила нас з історією цього незабутнього  міста, можна сказати, шедевра. Склеп, аптека, музей-лікарня, сад з деревами, який насадив великий вчений, – все це залишиться у моєї пам’яті назавжди. Наступного дня уся наша група пішла дивитися на ще один шедевр Вінниці  –  співучі фонтани. Ці чудо-фонтани вразили нас всіх своєю красою та неординарністю. Всім хотілось радіти, співати і, навіть, танцювати. Хоча всі були стомлені, але втома відразу зникла. Душа кожного раділа і співала від побачених дивовижних сюжетів, від почутої музики, яка лунала протягом усієї вистави і лягала бальзамом на душу. А далі – новий день, нові враження. Про побачену “ставку Гітлера” мені згадувати важко. Я розуміюся на тому, що це вже історія, але вона в серці і в душі дає відлуння жахіття і ненависті до фашизму і нациста-людожера, завдяки якому було знищено наші міста і села та загинуло стільки безвинних людей… Ще вразило, ще у Вінниці майже немає маршрутних таксі. Людей перевозять по місту електротранспортом, трамваями та тролейбусами. На зупинках людей дуже мало, бо інтервал очікування транспорту – хвилини.  Звичайно, ця поїздка залишиться в моєї пам’яті надовго. Але вона була б нездійсненою без наполегливої праці робітників територіального центру Приморського району, завдяки яким ми відвідали місто Вінниця.

Бойко Ірина Олександрівна: Наш соціальний центр організував поїздку до Вінниці. Мета – обмін досвідом з територіальним центром Вінниці. Дорога була довга: з сьомої ранку – до чотирнадцяти пополудні. Але було дуже цікаво. Екскурсовод Білоцерковська Ірина Михайлівна давала періодично відомості про об’єкти на дорозі, про долі відомих людей. Хорошому настрою сприяла добра погода бабиного літа: сонячна, затишна. Змінювалися чудові краєвиди за вікном, один краще іншого. Організація поїздки була чітко прописана і виконувалася із задоволенням і натхненням. Ми побачили садибу лікаря Пирогова, чудові фонтани, ставку «Вервольф». Але головне – це зустріч з робітниками і підопічними терцентру Вінниці.  Відчули тепло і радість спілкування. Анна Суліган презентувала роботу терцентру Приморського району, вінничани – свого. Чудовий виступ театру «Сюрприз» був дійсно сюрпризом: професійно та злагоджено представлені пісні про Одесу. Вище усіляких подяк був солодкий стіл вінничан: домашнє печиво,  тістечка і, навіть, знамениті  «з сиром пироги».  Що сподобалось: в Вінницькому територіальному центрі встановлено між поверхами на сходовій площадці ємкість на 20 літрів для збору пластикових кришок для переробки на протези учасникам АТО; особливості реконструкції вулиці Соборної, завдяки яким звичайний дім перетворили на архітектурний шедевр: розбили кольором довгий будинок на три частини, жовту, зелену, рожеву й зробили натуральну «домальовку» вікнам, а балкони прикрасили ковальськими деталями   – дім вписався в архітектуру центру і заграв кольором та ажуром. Новина для мене: спочатку «Вервольф» планувався у Лубнах, моєму рідному місті, але потужний партизанський рух не дозволив втілити це в життя. Найголовніше: обмін досвідом є шляхом для удосконалення, найкращого натхнення для роботи та взаємозбагачення.

Записала Марія Фетісова