ПЕРЛИННЕ НАМИСТО СТАРОДУБЦЕВОЇ ВАЛЕНТИНИ ОЛЕКСАНДРІВНИ

Пенсіонери Приморського району поєднали напрямок «Українська платформа багатонаціональної Одещини» з біографічним й згадали людей, з якими разом працювали.

Стародубцева Валентина Олександрівна очолювала зернову лабораторію на пивзаводі «Чорномор». Родом з Брацлава, мала міцні корні на Вінниччині. Амбітна, практична, зосереджена на роботі, яку дуже любила. Про зерно знала все досконало. Шуткувала, а що треба знати, крім вологості й кількості та скільки з їли його птахи елеватору ? Анекдоти про усушку, утруску та таке інше з явилися пізніше. Можливо, якби не проблеми зі здоров ям, то Стародубцева зробила карєру більш спрямовану на виробництво. Але вона як ніхто інший вміла знайти баланс між рутинною й творчою частиною роботи й через це отримала величезний виграш. Пройшли часи й знайти слід про життя й діяльність її багатьох колег неможливо, а вона зіркою сяє на небосхилі пивної галузі й бірофілії.

Валентина Олександрівна була не аби яким бірофілом, збирачем пивної атрибутики – пивної етикетки. Старанно зібрані й вставлені в величезний альбом з папірцями-перекладками пивні етикетки, а можливо то було й декілька альбомів, представляли етикетки різних пивзаводів радянського, пострадянського часів й також зарубіжні – чеські, німецькі, нідерландські та інші.

Час від часу в обідню перерву молоді її колеги збиралися переглянути колекцію: очі розбігалися від розмаїття етикеток. Про кожну Стародубцева мала цілу історію: як отримала, що на неї зображено. 

Технологія зняття етикетки з пляшки була дуже кропітка: пляшку відмочували у воді, потім дуже обережно знімали й сушили таким чином, щоб не пошкодувати.

В роботі Валентина Олександрівна була скрупульозна, що для колекціонера важливо. Її записні книжки, де було багатенько контактів, написані ювелірним почерком, інколи в них з являлися вклеєні смужки. Не дуже будучи дотепною, як то раз я спиталася про смужечку. Побачила як вона зніяковіла й зрозуміла – людини вже нема. Але довгий час не розумілася на тому, що ділова книжка або телефон мають періодично проходити чистку: ми пам ятаємо тих, хто пішов, але житиме нам з тими, хто живе поруч.

Ще один факт, який врізався й запамятався: часто в людей, які вдало знайшли себе в професії є знакові дати, наприклад, багато вчителів народилися першого вересня. Валентина Олександрівна народилася першого жовтня, за приказом заводу щорічно саме з першого жовтня починалася зачистка, зняття залишків. Який це був момент істини, відчуття свого буття, реалізованості для Стародубцевої – не передати. Ніякого застілля, крім невеличкого чайного столу, але віти й багато слів вдячності – таким завжди був її день народження.

Колекцію свою Валентина Олександрівна дуже цінила – це був величезна праця. Вона періодично виїздила за власний рахунок на з їзди бірофілів.                    Її точку зору бірофіли, серед яких була більшість чоловіків, вважали доцільною. Вона шуткувала, що з чоловіками завжди легше домовитися й товаришувати. Напучувала, що якщо маєш проблему, то її краще обговорити з чоловіком, він дасть скоріш гарну пораду й гарантує конфіденційність. 

Валентина Олександрівна вміла зібрати коло себе людей, з якими було легко спілкуватися. Вона на роботі завжди була гостинною, кажучи що третину свого часу щоденно ми віддаємо саме роботі. Запашний чай інколи з декількома краплями коньяку для зняття психологічного навантаження, добрі слова підтримки:

„ Заспокойся, дитино, це звичайна робоча ситуація, не більше”, – давали від старшої за віком людини впевненість.

Валентина Олександрівна була заміжньою, її чоловік Гіві, також мав неабиякій талант, він робив з дерева гарні художні вироби. Багатенько їх віддавав  в дар знайомим. Подружжя дуже переживало роки труднощів в Грузії, коли там люди збирали в лісі для опалення  сухе дерево, отримували невеличку пенсію.

Сталося так, що з життя пішла першою Валентина Олександрівна, а Гіві мусив переїхати до своїх дітей в Москву. Колекція Стародубцевої була їм вивезена через неможливість продати за реальну ціну – охочих було багатенько, але давали гроші смішні. 

Але слід колекції знайшовся вже на московських теренах, її купив колекціонер-бірофіл Павло Єгоров (переклад):

«В 2001-му додалася частина колекції українських етикеток покойної Валентини Стародубцевої (2500 штук, 50-х – початок 90-х)».

Отже наполеглива праця колекціонування пивної етикетки надала історію української пивної етикетки впродовж майже сорока років.

Це вже перлинне намисто – маємо говорити, згадувати про життя з одного боку звичайних, а з іншого зовсім незвичайних людей, які були поруч з нами. Саме такою була Стародубцева Валентина Олександрівна.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Надія Біляєва: Дійсно в кожного з нас були такі люди, які вплинули своїми якимось якостями, рисами характеру. Про маленьку людину, яка виборює своє право на життя, не дуже сьогодні й говорять, а було варто.

Олена Д якова: Маю поруч багато впливових людей, які знаходили слово, робили вчинок задля того, щоб підтримати іншого. 

 

Оригінальний текст за посиланням:

https://www.odessapost.com/zhemchuzhnoe-ozherele-starodubcevoj-valentiny-aleksandrovny/

Марія Фетісова.