Пенсіонери Приморського району зустрілися з письменником Дмитром Щербанем

Пенсіонери Приморського району, які отримують соціально-педагогічну послугу «Університет третього віку», щовівторка відвідують в бібліотеці ім. М. Грушевського напрямок «Українська платформа багатонаціональної Одещини», де вивчають українську мову, зустрічаються з носіями мови, виконують творчі роботи, діляться враженнями тощо. 2 квітня 2019 року відбулася зустріч з Дмитром Щербанем, якого добре знають в Одесі як автора чотирьох книжок.

Дмитро Іванович Щербань (р.н. 27 жовтня 1951 року) – письменник, журналіст, член Національної спілки письменників України, ветеран прокуратури, лауреат ХVII загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання».

Дмитро Іванович Щербань в приємній атмосфері спілкувався з пенсіонерами, усіляко підтримуючи їхнє бажання до вивчення мови. Письменник запропонував у вільній формі задавати питання щодо його творчого доробку та життєвого шляху.

Пенсіонери, зі свого боку, підготували коротенький квіз, який склали самотужки, – «Наш земляк – Дмитро Іванович Щербань»:

Де саме народився Щербань Дмитро Іванович?
Як розпочав свою трудову біографію?
Чи проходив строкову службу ?
Ким ще працював?
Де здобував вищу освіту?
Яка в Щербаня Дмитра Івановича професійна кар’єра за фахом?
Автором яких книжок він є?

Дмитро Іванович розповів, що задумка його першої книги «З Саші, від криничок» (Спогади й не зовсім прокурорські роздуми) була написати про своє рідне село Саша, якому у 2023 році виповниться 200 років. Наголос у назві села звичайний, на першому складі, такий як в імені. Саме звідти, від джерел, з яких бере невеличка річка за селом, пішла в життя його дорога.

А легенда про іменування села цікава та є продовженням тієї, за якою граф Потоцький назвав Софіївку на честь улюбленої Софії. Олександра Потоцька – Саша, була онучкою Софії Потоцької. Саме так з’явилася така незвичайна назва села.

Письменник сказав, що написав книгу, «аби історична правда та здобутки жителів не канули в небуття, а стали надбанням не лише сучасників, а й наступних поколінь». Звичайно, йому довелося вдатися до кропіткої архівної та пошуково- краєзнавчої роботи. Він, вдячний своєї малої батьківщині, приїхав в день храмового свята з надією, що земляки допоможуть йому, згадають розповіді своїх бабусів, дідусів, батьків, цікаві факти з історії села, історії власного роду.

Книги, які написав Дмитро Щербань, мають свою особисту специфіку: автор скористався своїм багатогранним професійним досвідом. Складно навіть представити скільки він не просто перегорнув сторінок особистих справ а й був причетний до вирішення доль людей як слідчий прокуратури Чугуївського району Харківської області, прокурор Великобурлуцького району та прокурор відділів прокуратури Харківської області. Довелось розглядати складності долі кожної людини, з якою мав необхідність зустрічатися як фахівець: «Скільки постатей, доль, характерів, до яких мав стосунок. Це теж не просто. Залишились ті зарубки на серці, які не в переносному, а в прямому розумінні заліковував у відомому інституті знаменитої Любові Тимофіївни Малої». Треба дякувати автору, що він як зріла людина та особистість, виявив схильність до філософічності, що наповнює його книги особистим смаком.

Друга кар’єра Дмитра Щербаня як письменника сприяла реабілітації першого секретаря райкому М. Т. Терещенка, який будучи заручником системи, яку представляв, став «жертовним ягням» коли в роки горбачовської «боротьби з нетрудовими доходами», потрапив під нещадне колесо тогочасного правосуддя та був засуджений до 12 років позбавлення волі. Книга «Опальний секретар» (спогади та діалоги колишніх прокурора і першого секретаря райкому партії про закон, законність і людські долі) – оповідь про конкретну людину.

«Мені хочеться на прикладі вашого життя показати пристрасті й суперечності минулого радянського часу, а також його соціальні та моральні проблеми. Написати про правду життя, то ж хочу, щоб ви нічого не приховували. І знаєте, у мене немає до Вас наперед запланованих запитань. Будемо говорити про все, що вважаєте за можливе, що, з вашого погляду, є і було цікавим та важливим для вас. Разом, як пише Л. В. Костенко, «прискіпливо, глибоко й болісно» проскануємо «всі вивихи нашого глобалізованого часу», – ось таким чином звернувся письменник до Терещенка.

Не менш цікавою є книга «З дистанції часу». В ній погляд на прожите та дещо із розмов колишніх прокурора району з першим секретарем Харківського обкому партії В.П. Мисниченком. За звичай життя людини такої посади було відоме загалу лише трибун та засобів масової агітації.

Книга «Жінка із зав’язаними очима» (Філософічні роздуми прокурора) інтригує уже своєю назвою, бо йдеться про всім відому – Феміду, богиню Правосуддя, служінню якому автор віддав 27 років свого життя. Про побачене й пережите він веде оповідь у дещо незвичайній манері – у формі філософського діалогу з уявним співрозмовником, своїм альтер его.

Письменник своєю відвертістю, довірою до читача та всього світу, завойовує численну аудиторію. В українській культурі завжди шанують чоловіків з інтелектом, вмінням використовувати емоції та приборкувати їх, шануванням сімейних традицій. Тому, коли на питання, які подальші творчі плани, присутні на зустрічі почули «робити те, що робив, але ще краще», зрозуміло, що письменник досить потужний, плідний, сучасний.