Пенсіонери Приморського району напрямку «Українська платформа багатонаціональної Одещини» продовжують заняття в онлайн-літньому таборі. Цього разу згадували драматичну долю поета-дисидента Василя Стуса, взяв за підґрунтя статтю Людмили Тарнашинської «Ще раз пройти дорогою болю» в газеті «День».

Декілька важливих фактів з життя Василя Стуса:

Василь Стус прожив 47 років —  рівно стільки ж, як і Тарас Шевченко;

4 вересня 35 років тому помер Василь Стус;

55 років тому, 4 вересня 1965 року в Києві, в кінотеатрі «Україна», відбулася пам’ятна прем’єра фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», яка перетворилася на відкритий виступ проти арештів української інтелігенції, де з промовою виступив Василь Стус.

Українська діаспора клопотала за присудження поетові Нобелівської премії  з літератури, але за протоколом Нобелівського комітету премія присуджується лише живим претендентам, а трагедія в Пермському таборі, де відбував покарання Стус, на превеликий жаль, вже сталася. Слова «Я не міг стерпіти. Я не міг мовчати» рефреном пройшли крізь усю долю нескореного Василя Стуса.

Вперше В. Стуса було заарештовано 12 січня 1972 р.: він відбував покарання в Мордовії та Магаданській області. Крім наруги над правом на свободу та людською гідністю, зазнавав наруги психологічної: більшість таборових віршів знищувалися наглядачами; на щастя, окремі з них потрапили на волю, заховані між рядками листів до дружини.

Вдруге його заарештували у травні 1980 р. — і вже у вересні як «особливо небезпечного рецидивіста» засудили на десять років примусових робіт і п’ять років заслання: такою виявилась плата не лише за непоступливість і послідовну позицію, а й, зокрема, за відмову від адвоката В. Медведчука та спробу самому зреалізувати функцію захисту. Відбував покарання в таборі ВС-389/36-1 біля села Кучино нині Чусовського району Пермського краю, де й закотилася за обрій його світла зоря.

За офіційними відомостями, поет помер нібито від зупинки серця. Висловлювалися також думки, що, вірогідно, від переохолодження. За версією колишнього політв’язня і правозахисника Василя Овсієнка, загибель настала від удару карцерними нарами — цілком імовірно, зумисне підлаштованого наглядачами. Власне, саме цю версію взяли за основу Сергій Дзюба та Арсеній Кірсанов — автори сценарію повнометражного художнього фільму «Заборонений», який було запущено в кінопрокат 5 вересня 2019 р. (режисер Роман Бровко).

  

До квізу з Інтернету пенсіонери додали свої питання (7-12 ):

 

  1. Василь Стус (6 січня 1938-4 вересня 1985) провів дитинство і юність у місті, що називалося:
  • Юзівка, Сталіно, Донецьк (або /або);
  • і в Юзівці, і в Сталіно, і в Донецьку.

З 1940 по 1963 Василь Стус жив у Донецьку. З 1941 до 1943 місто називалося Юзівкою, з 1943 до 1961 – Сталіним, а з 1961 – Донецьком.  

  1. Поет належав до покоління, що звикли називати:

Шістдесятниками, П’ятдесятниками, Передвижниками, Поколінням ХУZ

Шістдесятники – це когорта, що заявила про себе в шістдесятих роках.

  1. Василь Стус не працював:
  • Підземним плитовим на шахті «Октябрська»;
  • Вчителем української мови і літератури в школі Горлівки;
  • Намазувальником затяжної кромки на конвеєрі фабрики взуття «Спорт» Молодшим науковим співробітником в Інституті літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР;
  • Формувальником II-го розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни;
  • Літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас».

Василь Стус працював на різноманітних роботах, не завжди пов’язаних з літературою. Через дисидентство і нон-конформізм його відрахували з аспірантури в Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР, тому він так і не побудував кар’єру вченого, натомість був змушений заробляти на хліб, працюючи не за фахом.  

  1. Перша збірка поета, яку, як і інші, так і не пустили в друк радянські видавництва, мала назву

«Круговерть»,  «Брості»,  «Зів’яле листя», «Contra spem spero!»

«Contra spem spero!» – це вірш Лесі Українки, «Зів’яле листя» – збірка Івана Франка, «Брості» – назва збірки Івана Ірлявського, а Стусова перша збірка – це «Круговерть». 

  1. Які з цих рядків належать перу Василя Стуса?

Сто років як сконала Січ./Сибір. І соловецькі келії./І глупа облягає ніч/пекельний край і крик пекельний.

Життя іде і все без коректур/І час летить, не стишує галопу./Давно нема маркізи Помпадур,/і ми живем уже після потопу.

На стрімкім териконі/віддалась ти мені/серед білого дня в суботу./І дивився на нас/весь Донбас,/весь Донбас,/припинивши роботу.

Ти втретє цього літа зацвітеш/ Такою квіткою тендітною, п’янкою/кімната втратить риси супокою,/Бо речі увійдуть у твій кортеж.

Другий і третій варіант – це цитати інших яскравих шістдесятників Ліни Костенко та Миколи Холодного. Четверта цитата – належить авторству Костя Москальця (того самого, що написав текст пісні «Вона») а перша цитата – з хрестоматійного вірша Стуса.

  1. Василь Стус перекладав:
  • З німецької Пауля Целана, Ґотфріда Бенна, Еріха Кестнера, з італійської – Федеріко Ґарсію Лорку, з англійської – Редьярда Кіплінґа, з іспанської – Джузеппе Унґаретті, з французької Артюра Рембо;
  • З німецької Еріха Кестнера, Артюра Рембо, Ґотфріда Бенна, з італійської – Джузеппе Унґаретті, з англійської – Редьярда Кіплінґа, з іспанської – Федеріко Ґарсію Лорку, з французької – Пауля Целана;
  • З німецької Пауля Целана, Ґотфріда Бенна, Еріха Кестнера, з італійської – Джузеппе Унґаретті, з англійської – Редьярда Кіплінґа, з іспанської – Федеріко Ґарсію Лорку, з французької Артюра Рембо.

А це питання на уважність і на те, чи знаєте ви, якими саме мовами писали світові класики. Правильний варіант – третій. 

  1. З якої причини поет об’явив безстрокове сухе голодування ?

У переддень загибелі, Василя Стуса  доправили до карцеру лише (!) за те, що він, читаючи книжку, начебто сперся ліктем на камерні нари: на знак протесту поет оголосив безстрокове сухе голодування.

Про ті події можна знайти багато цікавих фактів у спогадах Василя Овсієнка.

  1. Де поховано й перепоховано Василя Стуса?

Поховано Стуса було на табірному цвинтарі в с. Борисово Чусовського району Пермської області. Тож лише 19 листопада 1989 року зусиллями рідних і друзів стало можливим перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого на Байковому цвинтарі в Києві

  1. Назвіть авторство книжок про Василя Стуса:

«Василь Стус: життя як творчість», «Герої народжуються на могилах героїв».

Дмитро Стус (син Василя Стуса) – перша книга, – друга книга Володимира Шовкошитного.

  1. Кому належали слова «Вирок Стусові — сором радянській репресивній системі!»?Назвіть учасників відкритого листа на захист Василя Стуса.

Голосом совісті нашої перебудови академіка А. Сахарова було проголошено десять років тому: «Вирок Стусові — сором радянській репресивній системі!». На жаль, ці слова актуальні сьогодні. Сподіваємось й, що вони не будуть такими завтра» («Літературна Україна», 18 січня 1990 р.). Серед підписантів — В. Дончик, М. Жулинський, М. Коцюбинська, В. Мельник, Ю. Ковалів, В. Овсієнко, І. Калениченко, Я. Дзира, Н. Мазепа, О. Ставицький, Ю. Покальчук — усього 72 підписи. У ті ж січневі дні 1990 р. президія правління Спілки письменників України відкритим голосуванням одностайно прийняла Василя Стуса (посмертно) до Спілки письменників України.

  1. Які нагороди отримав Василь Стус посмертно?

1991 року Василя Стуса посмертно відзначили Державною премією ім. Т. Шевченка за збірку поезій «Дорога болю» (1990);

1997 року  Орден князя Ярослава Мудрого V ступеню, посмертно;

2005 року Василеві Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.

  1. Хто був адвокатом Василя Стуса? Автор книги про справу Стуса?

Навколо книги історика та журналіста про справу Стуса Вахтанга Кіпіані розгорнувся справжній ажіотаж, зокрема, через позов народного депутата від Опозиційної платформи – «За життя» Віктора Медведчука, 

            Пенсіонери поділилися враженнями:

Надія Біляєва: Зрозуміло, що творчість Василя Стуса для людей старшого віку маловідома. Тут треба знаходити підходи дуже щадні, діяти потихеньку, починаючи з поезій Стуса притягувати прихильників, які зацікавляться біографією поета, яку не знати соромно.

Олена Д’якова: Мене приваблюють новітні підходи молоді, яка популяризує класиків через музичний підхід. Наприклад, «Нескорений ПроRock» про Тараса Шевченка. Мабуть, так має бути.

Записала Марія Фетісова.