РЯДКИ З БІОГРАФІЇ ПИСЬМЕННИКА: «Олекса Шеренговий (1943-2008) народився 1943 р. в с. Зозів на Вінниччині в сім’ї колгоспника. В 1972 році закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова. Працював редактором на Одеській телестудії, кореспондентом на радіо, відповідальним секретарем Одеської СПУ, три роки редактором у видавництві «Маяк». Був сценаристом на Одеській кіностудії за його сценаріями створені художні фільми «Тризна», «Блукаючі зірки» та двосерійний художній фільм «Золоте весілля», який був відзначений премією на Торонтському фестивалі. У 2001 році за роман «Рейс» Олексу Шеренгового було відзначено званням лауреата Державної літературної премії імені Олеся Гончара. Творчий доробок автора – це «Пташиний переліт» (1967), «Золоте весілля» (1973), «Татарбунари» (1974), «Повінь у вересні» (1978), «Гавань долі твоєї» (1980), «Монолог для слідчого» (1980), «Енергія» (у співавторстві, 1981), «Батько» (1982), «Хліб на долоні» (1984); «Рейс» (2000), «Мій молитвослов» (2003)».

ПРО РОДОВІД ШЕРЕНГОВОГО. «…Я – філолог, – наголосила виступаюча (на заході щодо 70-річчя Олекси Шеренгового Ганна Єфимова), – і у мене завжди є певний мовний ряд: Шеренговий, шеренга… яка шеренга?.. В якій шерензі стоїть пан Олекса? Мені здається, що та шеренга, коли рахувати його велику синівську любов до України, його чисту совість і нічим на заплямоване сумління; коли рахувати високий патріотичний поетичний дух – та шеренга почалася тоді, коли почалося українське відродження. Та шеренга йде від тих, кого розстрілювали, втоптували в багнюку, кого зараз піднімають з могил; йде та шеренга від сумних зіниць Василя Стуса, від блакитних очей і ясного чола Василя Симоненка, від живої, щирої пісні Володі Івасюка, від палаючого серця Алли Горської. Ця шеренга йде до Олекси Шеренгового, він стоїть у ній, – і дасть Бог, у цій шерензі він стоятиме довіку…» Тим більше прикро усвідомлювати, що сьогодні навіть люди із вищою гуманітарною освітою далеко не усі знають це яскраве літературне ім’я» (філологиня, завідувачка сектору «Закордонне українство» Ганна Єфимова)

ПРО УКРАЇНОМОВНИЙ ОСЕРЕДОК ШАНУВАЛЬНИКІВ ТВОРЧОСТІ ОЛЕКСИ ШЕРЕНГОВОГО. В бібліотеці, напередодні дня пам’яті Олекси Шеренгового, зібрався україномовний культурний осередок, щоби пригадати нашого талановитого земляка, плідного автора і яскравого життєлюбця. В залі були: Роман Каркалія, Тарас Максим’юк, Дмитро Шупта, Тарас Гончарук, та багато інших. Модераторкою лекції-зустрічі «Час родини Шеренгових» була Ірина Нечиталюк, к.філол.н., доцент кафедри української літератури Одеського університету імені І.І. Мечнікова. Багато теплих слів було сказано про Олексу Шеренгового. Його життєвий шлях не був довгим, але він встиг дуже багато, залишивши певний творчий доробок, до якого українцям ще повертатися й повертатися. В біографічному каноні як й в історії немає умовного способу, але ж кожний з присутніх на лекції замислювався, щоби ми змогли почути, прочитати нового від Олекси Шеренгового у 2014 році й зараз, коли іде війна.

ПРО СОФІЮ ШЕРЕНГОВУ. Про Олексу Шеренгового кажуть, що він ще залишився не відкритим й непізнаним. Але його шанувальники сьогодні впевнені, що зірка Шеренгового яскравим світлом засяяла завдяки Софії Шеренгової, підтверджуючи відому тезу, що за кожним великим чоловіком стоїть така сама велика жінка. Саме Софія Шеренгова як мудра жінка-українка згуртувала усю родину Шеренгових, надихнула світ на те, щоби Шеренгового сприймали не тільки як автора, якого друкують, нагороджують й помічають, але і як дослідника, краєзнавця, носія ідей Української Незалежності.

ПОДЯКА РОДИНІ ШЕРЕНГОВИХ. Багато теплих слів було сказано в адрес родини Шеренгових. Так, шанувальники згадали щирість й гостинність пані Софії, яка знаходила місто всім нужденним у своєму серці й у квартирі, яку образно називали «рукавичкою» за невеличкий розмір, але ж там всі завжди розміщувалися й були нагодовані й обігріті. Про талант пані Софії як краєзнавчині, а також жінки з вишуканим смаком й красою, яка в українському вбранні завжди виглядає як справжня зірка, відомо в Одесі декілька поколінням жінок. В радянські часи бути красивою жінкою дорівнювалося табу, сьогодні це є справжнім підтвердженням генетичного коду українок. Діти Шеренгових, Наталка, Гнат, Сашко, гідні своїх батьків. Наталка виховує доньку, Анастасію, яка наслідувала талант діда, вона є письменницею й режисеркою. Гнат виховує сина Іллю. Сашко, прийомний син Шеренгових, зараз є другим помічником капітана. Могутній рід Шеренгових продовжується – в шеренгу шикуються українці.

Марія Фетісова.