Пенсіонери Приморського району, що отримують соціально-педагогічну послугу «Університет третього віку», збираються щовівторка. На цей раз тема твору «Картини Катерини Білокур».

Деякі факти з життя Катерини Білокур:

народилася в селі Богданівка на Полтавщині 7 грудня 1900 року, школи не відвідувала, але навчилася самостійно читати; 

дізналася у 1922–1923 рр про Миргородський технікум художньої кераміки. Вона вирушає до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього придбаному папері. У технікум її не приймають через відсутність документа про закінчення семирічки. Вражена відмовою, вона повернулася додому пішки;

на думку іспанського художника Пабло Пікассо, який у 1954 році побачив картини Катерини Білокур на міжнародній виставці у Парижі, він висловився «Якби у нас була такого рівня майстерності художниця, ми б змусили про неї заговорити весь світ!»;

прихильницею таланту майстрині стала співачка Оксана Петруненко, голос якої у пісні «Чи я в лузі не калина була?» причарував Катерину Білокур й вона надіслала малюнок з китицею калини. Цей малюнок був криком душі ще нікому невідомої сільської художниці, котрій забороняли малювати батьки, знущалися рідні, не розуміли односельці й перед котрою зачиняли двері художні навчальні заклади, мовляв, немає у неї початкової освіти;

завдяки клопотанню співачки в Київському будинку творчості було проведено виставку з одинадцяти картин.

Деякі особливості творчого почерку Катерини Білокур:

малювала вугіллям або олією на полотні , потім прала полотно й знов його використовувала;

самотужки робила пензлі з кошачої шерсті, складаючи віхтик до віхтика, витесуючи держальце з вишневої гілочки й закріплюючи бляхою з консервної банки;

її картини різножанрові,  серед яких є  натюрморти й портрети;

але перебільшують натюрморти з різними квітами: півоніями, жоржинами, лілеями; барвінком, волошками – усім різнобарв’ям українського садочка;

майстриня поєднувала в своїх композиціях весняні й осінні квіти, відносилася до них тремтливо, ніколи їх не рвала й не ставляла у букети;

вона збирала букети на полотні за особистими правилами, наприклад, з вісьма жоржинами – парним числом замість прийнятого непарного;

головне:зображення було таким, що кожна квітка ніби то світилася із середини.

Вплив творчості Катерини Білокур на літературу. Український поет Василь Голобородько написав декілька віршів, які присвячено творчості Катерини Білокур: «Катерина Білокур: піжмурки квітів», «Катерина Білокур: виготовлення пензлика», «Катерина Білокур: завивання вінка». Вірші вражають порозумінням поетом світогляду мисткині.

Пенсіонери у творчих роботах поділились враженнями:

Лариса Ільяшенко: творча робота про Катерину Білокур надала велике задоволення усьому нашому жіночому осередку. Ми переглянули чудовий альбом, де є автопортрет мисткині, багато її робіт. Зрозуміло, біографія Катерини Білокур вражає важкими подіями, але мисткиня увесь свій біль переплавляє у творчому процесі на квіти. Серед розмаїття картин художниці її невеличкий малюнок кетягів калини, який змінив долю на краще, поєднав воєдино символ держави України й символ полум’яної душі Катерини Білокур.

Галина Задорожна: Українські мисткині, Марія Примаченко й Катерина Білокур, виборювали право на життя й творчість всупереч складним обставинам життя. Біографічні нариси як особистий жанр надають підтримку звичайній людині, а творчість напоює силою як живою водою. Картини Катерини Білокур

Людмила Бабаєва: Тому, хто не знайомий з біографією Катерини Білокур, ніколи не здогадатися, яким складним було її життя. Картина «Щастя (лелеки прилетіли)» є гімном материнству. Дитина зображена як янголятко, а поруч трійка лелек, ще й соняшники навкруги з квітами.

Валентина Доценко: Я пишаюсь, що Катерина Білокур родом з Полтавщини, тобто моя землячка. Три її картини: «Цар-колос», «Берізка», «Колгоспне поле» виставлялися у Луврі, де їх побачив Пабло Пікассо. Мені подобається її автопортрет, дуже природній, без прикрас – така як у житті: трохи втомлена, трохи сумна, але непідкорена вона.

Фото надала Надія Біляєва, срібний волонтер ресурсного центру «Прима-центр 60+».

Записала Марія Фетісова.