Отже, щоби не була калька з відомого фільму, пропонуємо для есею не назву самого фільму, а її парафраз «Зустрінемося о шостій ранку після війни, всі разом  на Одеському узбережжі», що є потужним мотто з порозумінням: кожний з нас має на своєму місці робити свою справу. Допомагати ЗСУ, рідним, сусідам, а головне залишатися в ресурсі самому й виконувати буденні завдання (зарядку, прибирання, приготування їжі, улюблену справу). А ще – навчитися сприймати сатиру замість одеського іронічного тонкого гумору; розумітися на тому, що на гнів й ярість потрібен також ресурс; вболівати за Одесу й Україну.

Тоді, до війни, ми співали пісень, декламували вірші, відпускали повітряні кульки й відчували себе безмежно щасливими. Коли легені й мозок провітрювалися морським повітрям до стану легкого сп’яніння, до відчуття наповненості життя, сідали в коло й ділилися нехитрими канапками, пили чай з термосу. А на нас здивовано дивилися інші люди: Чому вони радіють й такі веселі й щасливі?

Ми згадували наших батьків й дідів, які повторювали як мантру «Тільки не було б війни». Потім годували чайок хлібними крихтами й дивувалися їхньої безпечності. Ми ніколи не думали, що війна увійде в наш дім. Старші серед нас, в яких був статус «дитина війни», згадували про голод, воєнне лихоліття, свої страхи й те як їх зберегли батьки. 

Наші колежанки по всьому світу: хто в Англії, хто в Німеччині, хто в Польщі. Вони також приєднаються до нас в цей день.

А зустрінемося ми всі разом, напевно, у шостій ранку на морському узбережжі. Побачимо світанок й пройдемо трасою здоров’я як колись зустрічали  в колі пенсіонерів, слухачів «Університету третього віку», спільне свято «Хто народився в січні (лютому, березні…)». Потім наші краєзнавці проведуть авторські екскурси «Ми вулицею рідною пройдемося» й ми знов пройдемося Ніжинською, Дворянською, Новосельського й вийдемо на Приморський бульвар. А ввечері підемо обов’язково в Оперний театр.

Марія Фетісова.

т