Пані Наталя з евакуації: Життя – сама велика цінність. Усе, що тобі дороге, вміщується в рюкзак, кишеню, руку… – серце!!!

Отже, продовжуємо есеї «Зустрінемося о шостій ранку після війни, всі разом  на Одеському узбережжі». Наші колежанки по всьому світу: зараз хто в Англії, хто в Німеччині, хто в Польщі. Вони також приєдналися до нас й висловилися. В кожної був свій сценарій евакуації, але більшість приймало рішення за так званим родинним з’єднанням. Тому рішення приймалося миттєво в перші дні війни. Ніби мріяли як з’єднатися, було багато перешкод, а війна стала сильним поштовхом до дії. 

Ось так живеш, мрієш, плануєш, а потім виття сирен. Й розумієшся на тому, що все, що тобі треба в житті, можна скласти в рюкзак, кишеню, навіть, долоню руки…

Зрозуміло, що ми вдячні за цю коротеньку репліку пані Наталі. Особисто я сама добре запам’ятала, що саме 21.03.2022 року ми були на екскурсі в катакомбах – через три доби 24.03.2022 – вже війна.

Коли опинилися під землею, відчуття були самі різні: страх, невпевненість, бажання по скоріше піднятися на гору. Коли пройшли лабіринтом по колу й повернулися назад, а потім вийшли на поверхню, було велике щастя. Але думка не давала спокою, як тут люди знаходилися у війну.

Саме тоді пані Наталя намагалася зробити в підземеллі фото, але вони не вийшли. Ніхто з нас не міг передчути, що вибух буде таким великим, що розкидає  нас на такі великі відстані.

Отже, береш за руку того, кого любиш – це головне. Головне – це життя.

Марія Фетісова.