Олександра Лейфер:

Як добре спати, ніби то в дитинстві! Спокійно, міцно й не хочеться прокидатися. Скрізь сон посміхаюся, згадую, що сьогодні закінчилася війна. Швидко я отримаю вісточку від дітей, доньки Яночки й онуки Марусі про те, що вони повертаються. Вже беруть квітки на найближчий рейс з Берлину до Одеси. Вони  повертаються й їдуть до дому – яке щастя!

Повертаються також мешканці нашого двору, які з нього виїхали, половина з них точно повернеться.

Й Марусині  товариши-пацани будуть ломитися у двері, стукати й голосно кричати: «А Маня вийде?»

Й знов я буду супроводжувати Марусю на тренування з ушу на Приморський бульвар й повертатися додому, використовуючи фунікульор.

Й знов будемо разом милуватися Потьомкинськими сходами, Морвокзалом.

 Й у Яночки, моєї художниці, знов буде робота розписувати чергову новомодну ресторацію за своїми власними ескізами.

Й можна буде, без побоювань звуків сирени, завіятися десь далеко й надовго. Радіти сонцю й мріяти про літо, море, про все добре й гарне.

Хай буде мир й хай він прийде швидше.

Марія Фетісова.