Людмила Новокрещенова: «Такий бажаний повний спокій й мир на душі».

Людмила Олексіївна Новокрещенова, 1938 року народження, «дитина війни», весь час Другої світової війни перебувала в Одесі й відчула усі принади й страхи окупації під час війни разом зі своєю матусею. Голод, холод, жах…

Людмила була з матусею, батько за направленням після закінчення Одеського водного інституту в 1939 році виїхав на Далекий Схід. Родина очікувала на виклик до його міста роботи, але війна несподівано розлучила батьків. Спочатку батьки листувалися, в останньому листі батько, навіть, писав, що вже рахує, скільки хвилин йому залишилося до зустрічі з дружиною й донькою.

Пані Людмила каже, що усі ці перипетії з подробицями вона вже виклала у своїх спогадах «Калейдоскоп спогадів», але біографічне дослідження залишилося, як то кажуть в шухляді, через те, що до сучасної війни така література потрапляла у російськомовний  ресурс «Проза.ру».

Вже після другої світової війни, коли Одеса була звільнена, матуся написала листа до Міністерства морського флоту. Її не покидала надія, що  чоловік живий й вона обов’язково його знайде. Коли отримала офіційного листа, в якому була вказана адреса чоловіка й батька, вона раділа й летіла наче на крилах, а коли отримала заробітну платню, то усю до копійки віддала нужденним на паперті – дякувала Богові, людям, бо в неї знайшовся чоловік!

Але ще був лист від самого батька, де він писав, що був дуже самотнім, розгубленим й приголомшеним, а з чуток, які потрапляли з Одеси, він був впевненим, що від Одеси залишилися тільки кров й пісок. На той час поруч з ним була вже жінка, яка мала народжувати. То він запропонував матусі вирішувати питання: як вона скаже – так й буде, бо вони з матусею були ще одруженими.

Мама тільки те, що зробила, що подала заяву на аліменти в суд.

Побачила Людмила Олексіївна свого батька вже коли була студенткою четвертого курсу Одеського інженерно-будівельного інституту.

Ще Новокрещенова Людмила Олексіївна закінчила фізичний факультет Одеського університету імені Мечникова.

Зараз відвідує «Творчу майстерню» «Університету третього віку», де спілкується з колежанками, виготовляючи різні прикраси. Жінка дуже позитивна, інтелігентна, елегантна, неначе з срібного віку. Вона вражає своїми здібностями – малює картини, пише прозу й вірші. Щодо віршів, то стала писати віршоване вже у віці, після втрати матусі, а в молоді роки віршів зовсім не складала.

Щодо війни у сьогодення: спочатку ніхто не вірив, потім всі мали надію, що скоро все припиниться. Багато людей виїхало в евакуацію, наприклад, в комуні Людмили Олексіївни залишилася тільки одна сусідка.

За думкою Людмили Олексіївни, в шість годин ранку після війни буде бажаний повний спокій й мир на душі, – вона в цьому впевнена.

Марія Фетісова.