ЧИ ПОВЕРНЕТЬСЯ ДЯДЬКО?

http://chornomorka.com/archive/22248-22249/a-15022.html

 

Бодай чорти в дядька служили, а дядько в мене (Українське прислів’я)

 

Прислів’я «В огороді бузина, а в Києві дядько» ще не забулося в Україні хоча б тому, що все наше життя постійно нагадує нам про безглуздість тієї ситуації, у яку потрапив наш славнозвісний «дядько», перебравшись, за якимось бісом, з «огорода» до Києва. Це щось на кшталт «чортівня», «нісенітниця». Чому «ще не забулося»? Бо із сільських городів бузина давно вже зникла, а от «дядьків» у Києві, навпаки, побільшало. Чи є між цими двома явищами якийсь зв’язок, я не знаю — не досліджував, а от між бузиною в огороді та дядьком у Києві його точно нема. Як і в польському аналогу «Co ma piernik do wiatraka? — що спільного між пряником і вітряком?».

Що ж тоді це за прислів’я таке, у якому між двома його значущими частинами відсутній логічний зв’язок? Мара якась! Утім, якщо розглядати кожну частину окремо, то вони багато про що можуть повідати з історії національного світогляду та традицій. А коли починаєш зводити їх «до купи», до єдиного цілого — нічого путнього, крім нісенітниці, не виходить. У чому ж тут річ?

Пенсіонери склали сумісними зусиллями коротенький квіз щодо прислів’я:

  1. Проаналізуйте першу частину прислів’я «в огороді бузина».

Бузина з давніх часів була в українців переважно городньою культурою. Її цвіт, як і зрілі плоди, широко використовувалися нашими пращурами в кулінарії та домашній медицині.

  1. Розкажіть про позитивне ставлення до рослини у багатьох народів світу. Англійці, наприклад, вірять, що з бузини зробили хрест, на якому відбулося Розп’яття. І на ній же здійснилася відплата за зрадництво. «Іуда повісився на бузині», — писав Шекспір у «Марних зусиллях кохання», передаючи повір’я, розповсюджене в Англії, як, до речі, і в Україні та Польщі.
  2. Бузина як прадавній символ смерті й відродження, родючості та вічного круговороту часів. «Рослина легко вкорінюється, — пише Дж. Гіффорд про бузину. — Відламайте гілку, встроміть у землю, і гілка почне рости».
  3. Бузина в літературних джерелах. Г. Х. Андерсен відобразив особливості бузини у казці «Бузинова бабуся». «Бузина моїх очей зелена!» — це вже Марина Цвєтаєва про її весняне преображення. Великий німецький письменник Е.Т. Гофман використав образ бузини у своїй казці «Золотий горщик».
  4. Як використовували бузину для приготування страв до буденного столу? «Бузовник — ягідник з чорної бузини, кисіль з бузини ягодами», — записав Володимир Даль.
  5. Бузина у міфах. У міфології давніх слов’ян, на думку вчених, бузина «існує від початку світу і тому причетна до міфічних протоподій (гріхопадіння Адама та Єви, вбивство Авеля) і християнської історії». Наприклад, у фольклорі українців бузина займає настільки важливе місце, що до неї звертаються шляхетно, з повагою: «Бузиновий Адаме!», «Царю бузничий», «Помагай Бог, бузина!».
  6. Демонологія бузини. Але у традиційних світоглядних уявленнях українців ця рослина має і демонологічний сенс: вважається, що бузину «насадив чорт» і тепер постійно живе під нею, тому її не можна викопувати з корінням, щоб не дратувати нечисту силу. Відомий дослідник і знавець язичницьких вірувань українців Іван Огієнко писав, що «Бузина небезпечна рослина, бо в ній сидить бузничий».
  7. Ототожнення бузини з Адамом. Водночас вважалося, що бузина — житло не тільки нечистої сили, а й домашніх духів, які приносять господарям добро. У польських та українських змовах бузина ототожнюється з Адамом: до неї звертаються зі словами «Бузиновий Адаме», «Людина Божа, святий Адаме», пояснюючи це тим, що і бузина, й Адам існують з часу заснування світу.
  8. Бузина у побуті. У повоєнні роки в нашому містечку бузина, через сувору заборону її нищення, росла скрізь, не обов’язково на городі, а біля кожної оселі, де зазвичай ховалися здичавілі кущі пасльону, собачої кропиви, щиру та лободи. Щороку господарі збирали бузиновий цвіт і стиглі ягоди для оздоровчого та кулінарного вжитку, а кропиву — для настоянок. Інші рослини вирубували сапами, але навесні знову з’являлися їх молоденькі пагінці. Не чіпали лише бузину, з чого ми, малі, дивувалися. Українці не викопували бузину з корінням і не корчували під оранку чи городні грядки, оскільки вважали, що на тому місці ніколи нічого не виросте.
  9. Залякування дітей щоби не чіпали бузину. Тітонька застерігала не ламати без потреби бузинове гіллячко, з якого ми робили сопілки-забавки та духові трубки для стріляння її ж зеленими ягодами. Тітонька постійно за це сварила, лякаючи нас грізними засторогами: «От ухопить вас дідько за штанці, то будете знати, як гілочки бузинові ламати!». І розповіла, що «свята бузина» — так називала її тітонька, коли зверталася до неї у змовах «від напасті», «для придбання сили і відваги», «для позбавлення від усякої біди», — це помешкання бузинового дідька, який дуже не любить, коли його безпричинно турбують. Якщо ми звернемося до язичницьких вірувань нашого народу, то й на цьому часовому просторі нас чекають несподіванки: недарма ж бузина користується славою одного з найтаємничіших дерев нашого лісу!
  10. Що відомо про «бузничого»? Дивним було й те, що люди різних поколінь по-різному уявляли собі того «бузничого». Бабусям він видавався страшним монстром, сатаною, дідьком, чортом, а ми уявляли його добропоряднм духом — опікуном людського обійстя, хоча й незугарним на вигляд: на великій голові — довге волосся і борода. Ми, діти, ототожнювали його зі звичайним домовиком.
  11. Бузничий цар» Ліни Костенко. З погляду бабусі, Бузиновий цар — злий: «Брови в нього волохаті, / сиві косми пелехаті. / Очі різні, брови грізні, / кігті в нього як залізні, / руки в нього хапуни / —так і схопить з бузини!». На думку ж онука, Бузиновий цар — добрий: «Очі в нього не страшні. / На пеньочку, як на троні, / він сидить собі в короні. / Грає в дудку-джоломію… А навколо ходять в танці / квіти — всі його підданці… / Три царівни бузинові / мають кожна по обнові… / На царевій опанчі / Зорі світяться вночі. / Він сидить у бузині, / усміхається мені». Картинку цього діалогу поетеса неначе підгледіла на сільському подвір’ї, де старенька бабуся, до якої діти привезли на літо її внука, лякає малого бузничим, бо у неї вже катма сил бігати за непосидючим допитливим хлопчиком. А тому, навпаки, хочеться заглянути у кожну шпарину, під кожен кущик, щоб поближче пізнати світ.
  12. Дядько чи дідько – у другій частині прислів’я ? Після застережень тітоньки Марії щодо бузинового куща, природно, виникло запитання: а яким це побитом «дядько» спізнався із бузничим? І чому після цього він терміново «відбув» до Києва? Тітонька обережно натякнула, що до Києва подався не зовсім «дядько», а «дідько» (тобто чорт), щоб не бачити ті постійні чвари, які виникали на сільських подвір’ях, та не чути брутальних слів, якими їх супроводжували: «А бодай би тебе чорти вхопили, бісова твоя душа!», «Щоб ти галушкою подавився, чортів хрещеник!», «Йдіть ви всі під три чорти з усім вашим чортовим кодлом!», «Позичити тобі решето? Дідька лисого тобі, а не решето!», «Сто копанок чортів тобі в печінку!» і подібне. Друга частина прислів’я «В огороді бузина, а в Києві дядько» — дещо складніша, бо містить у собі демонологічні риси національного світогляду. Саме в ній, по-перше, відбулася трансформація поняття «дідько» у «дядька», й, по-друге, події перенесені не аби куди, а до стольного Києва. Виникає питання: «Чому перетворення відбулося у Києві, а не, наприклад, в Полтаві?».

Ось така вона, бузина, оповита віковічними легендами, яка ще донедавна росла на городах і яку поступово, супроти застережень предків, ми таки винищили. Мовби зрубали той сук, на якому трималася національна пам’ять українців, а в тій пам’яті споконвіку, ще з язичницьких часів, зберігалися моральні засади багатьох поколінь наших дідів-прадідів.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Надія Біляєва: Дуже цікава й корисна стаття письменника Юрія Сисіна. Українська міфологія й демонологія є джерелом багатьох сакральних знань. До нас дійшло тільки відлуння. Ми можемо згадати, а пояснити чому саме – ні. Нажаль, часто ці знання називають бабусиними забобонами. Бабуся добре розуміється, коли плаче маленька дитина, вміє її заспокоїти, ніколи не наполягатиме на тому, щоби збиралися гості широким колом на свята в домі, де є немовля.

Тетяна Гудович: Кожна жінка знає й пам’ятає про те, що казала матуся й бабуся. Зараз я сама бабуся, діти самі дають собі ради, але інколи моя допомога їм все ж потрібна. Мудра бабуся якщо й має знання знахарські або повивальної бабки, то вміє їх використовувати доцільно. Ці знання близькі до медичних, але мають силу слова. У складні часи всі читають молитов й вони допомагають нам.

Марія Фетісова.