ЧИ ПОВЕРНЕТЬСЯ ДЯДЬКО?
http://chornomorka.com/archive/22248-22249/a-15022.html
Бодай чорти в дядька служили, а дядько в мене (Українське прислів’я)
Прислів’я «В огороді бузина, а в Києві дядько» ще не забулося в Україні хоча б тому, що все наше життя постійно нагадує нам про безглуздість тієї ситуації, у яку потрапив наш славнозвісний «дядько», перебравшись, за якимось бісом, з «огорода» до Києва. Це щось на кшталт «чортівня», «нісенітниця». Чому «ще не забулося»? Бо із сільських городів бузина давно вже зникла, а от «дядьків» у Києві, навпаки, побільшало. Чи є між цими двома явищами якийсь зв’язок, я не знаю — не досліджував, а от між бузиною в огороді та дядьком у Києві його точно нема. Як і в польському аналогу «Co ma piernik do wiatraka? — що спільного між пряником і вітряком?».
Що ж тоді це за прислів’я таке, у якому між двома його значущими частинами відсутній логічний зв’язок? Мара якась! Утім, якщо розглядати кожну частину окремо, то вони багато про що можуть повідати з історії національного світогляду та традицій. А коли починаєш зводити їх «до купи», до єдиного цілого — нічого путнього, крім нісенітниці, не виходить. У чому ж тут річ?
Пенсіонери склали сумісними зусиллями коротенький квіз щодо прислів’я:
- Проаналізуйте першу частину прислів’я «в огороді бузина».
Бузина з давніх часів була в українців переважно городньою культурою. Її цвіт, як і зрілі плоди, широко використовувалися нашими пращурами в кулінарії та домашній медицині.
- Розкажіть про позитивне ставлення до рослини у багатьох народів світу. Англійці, наприклад, вірять, що з бузини зробили хрест, на якому відбулося Розп’яття. І на ній же здійснилася відплата за зрадництво. «Іуда повісився на бузині», — писав Шекспір у «Марних зусиллях кохання», передаючи повір’я, розповсюджене в Англії, як, до речі, і в Україні та Польщі.
- Бузина як прадавній символ смерті й відродження, родючості та вічного круговороту часів. «Рослина легко вкорінюється, — пише Дж. Гіффорд про бузину. — Відламайте гілку, встроміть у землю, і гілка почне рости».
- Бузина в літературних джерелах. Г. Х. Андерсен відобразив особливості бузини у казці «Бузинова бабуся». «Бузина моїх очей зелена!» — це вже Марина Цвєтаєва про її весняне преображення. Великий німецький письменник Е.Т. Гофман використав образ бузини у своїй казці «Золотий горщик».
- Як використовували бузину для приготування страв до буденного столу? «Бузовник — ягідник з чорної бузини, кисіль з бузини ягодами», — записав Володимир Даль.
- Бузина у міфах. У міфології давніх слов’ян, на думку вчених, бузина «існує від початку світу і тому причетна до міфічних протоподій (гріхопадіння Адама та Єви, вбивство Авеля) і християнської історії». Наприклад, у фольклорі українців бузина займає настільки важливе місце, що до неї звертаються шляхетно, з повагою: «Бузиновий Адаме!», «Царю бузничий», «Помагай Бог, бузина!».
- Демонологія бузини. Але у традиційних світоглядних уявленнях українців ця рослина має і демонологічний сенс: вважається, що бузину «насадив чорт» і тепер постійно живе під нею, тому її не можна викопувати з корінням, щоб не дратувати нечисту силу. Відомий дослідник і знавець язичницьких вірувань українців Іван Огієнко писав, що «Бузина небезпечна рослина, бо в ній сидить бузничий».
- Ототожнення бузини з Адамом. Водночас вважалося, що бузина — житло не тільки нечистої сили, а й домашніх духів, які приносять господарям добро. У польських та українських змовах бузина ототожнюється з Адамом: до неї звертаються зі словами «Бузиновий Адаме», «Людина Божа, святий Адаме», пояснюючи це тим, що і бузина, й Адам існують з часу заснування світу.
- Бузина у побуті. У повоєнні роки в нашому містечку бузина, через сувору заборону її нищення, росла скрізь, не обов’язково на городі, а біля кожної оселі, де зазвичай ховалися здичавілі кущі пасльону, собачої кропиви, щиру та лободи. Щороку господарі збирали бузиновий цвіт і стиглі ягоди для оздоровчого та кулінарного вжитку, а кропиву — для настоянок. Інші рослини вирубували сапами, але навесні знову з’являлися їх молоденькі пагінці. Не чіпали лише бузину, з чого ми, малі, дивувалися. Українці не викопували бузину з корінням і не корчували під оранку чи городні грядки, оскільки вважали, що на тому місці ніколи нічого не виросте.
- Залякування дітей щоби не чіпали бузину. Тітонька застерігала не ламати без потреби бузинове гіллячко, з якого ми робили сопілки-забавки та духові трубки для стріляння її ж зеленими ягодами. Тітонька постійно за це сварила, лякаючи нас грізними засторогами: «От ухопить вас дідько за штанці, то будете знати, як гілочки бузинові ламати!». І розповіла, що «свята бузина» — так називала її тітонька, коли зверталася до неї у змовах «від напасті», «для придбання сили і відваги», «для позбавлення від усякої біди», — це помешкання бузинового дідька, який дуже не любить, коли його безпричинно турбують. Якщо ми звернемося до язичницьких вірувань нашого народу, то й на цьому часовому просторі нас чекають несподіванки: недарма ж бузина користується славою одного з найтаємничіших дерев нашого лісу!
- Що відомо про «бузничого»? Дивним було й те, що люди різних поколінь по-різному уявляли собі того «бузничого». Бабусям він видавався страшним монстром, сатаною, дідьком, чортом, а ми уявляли його добропоряднм духом — опікуном людського обійстя, хоча й незугарним на вигляд: на великій голові — довге волосся і борода. Ми, діти, ототожнювали його зі звичайним домовиком.
- Бузничий цар» Ліни Костенко. З погляду бабусі, Бузиновий цар — злий: «Брови в нього волохаті, / сиві косми пелехаті. / Очі різні, брови грізні, / кігті в нього як залізні, / руки в нього хапуни / —так і схопить з бузини!». На думку ж онука, Бузиновий цар — добрий: «Очі в нього не страшні. / На пеньочку, як на троні, / він сидить собі в короні. / Грає в дудку-джоломію… А навколо ходять в танці / квіти — всі його підданці… / Три царівни бузинові / мають кожна по обнові… / На царевій опанчі / Зорі світяться вночі. / Він сидить у бузині, / усміхається мені». Картинку цього діалогу поетеса неначе підгледіла на сільському подвір’ї, де старенька бабуся, до якої діти привезли на літо її внука, лякає малого бузничим, бо у неї вже катма сил бігати за непосидючим допитливим хлопчиком. А тому, навпаки, хочеться заглянути у кожну шпарину, під кожен кущик, щоб поближче пізнати світ.
- Дядько чи дідько – у другій частині прислів’я ? Після застережень тітоньки Марії щодо бузинового куща, природно, виникло запитання: а яким це побитом «дядько» спізнався із бузничим? І чому після цього він терміново «відбув» до Києва? Тітонька обережно натякнула, що до Києва подався не зовсім «дядько», а «дідько» (тобто чорт), щоб не бачити ті постійні чвари, які виникали на сільських подвір’ях, та не чути брутальних слів, якими їх супроводжували: «А бодай би тебе чорти вхопили, бісова твоя душа!», «Щоб ти галушкою подавився, чортів хрещеник!», «Йдіть ви всі під три чорти з усім вашим чортовим кодлом!», «Позичити тобі решето? Дідька лисого тобі, а не решето!», «Сто копанок чортів тобі в печінку!» і подібне. Друга частина прислів’я «В огороді бузина, а в Києві дядько» — дещо складніша, бо містить у собі демонологічні риси національного світогляду. Саме в ній, по-перше, відбулася трансформація поняття «дідько» у «дядька», й, по-друге, події перенесені не аби куди, а до стольного Києва. Виникає питання: «Чому перетворення відбулося у Києві, а не, наприклад, в Полтаві?».
Ось така вона, бузина, оповита віковічними легендами, яка ще донедавна росла на городах і яку поступово, супроти застережень предків, ми таки винищили. Мовби зрубали той сук, на якому трималася національна пам’ять українців, а в тій пам’яті споконвіку, ще з язичницьких часів, зберігалися моральні засади багатьох поколінь наших дідів-прадідів.
Пенсіонери поділилися враженнями:
Надія Біляєва: Дуже цікава й корисна стаття письменника Юрія Сисіна. Українська міфологія й демонологія є джерелом багатьох сакральних знань. До нас дійшло тільки відлуння. Ми можемо згадати, а пояснити чому саме – ні. Нажаль, часто ці знання називають бабусиними забобонами. Бабуся добре розуміється, коли плаче маленька дитина, вміє її заспокоїти, ніколи не наполягатиме на тому, щоби збиралися гості широким колом на свята в домі, де є немовля.
Тетяна Гудович: Кожна жінка знає й пам’ятає про те, що казала матуся й бабуся. Зараз я сама бабуся, діти самі дають собі ради, але інколи моя допомога їм все ж потрібна. Мудра бабуся якщо й має знання знахарські або повивальної бабки, то вміє їх використовувати доцільно. Ці знання близькі до медичних, але мають силу слова. У складні часи всі читають молитов й вони допомагають нам.
Марія Фетісова.
Залиште коментар