Пенсіонери Приморського району, які відвідують напрямок «Українська платформа багатонаціональної Одещини» збираються щовівторка в Одеській універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського.

Годину пам’яті українського поета-шістдесятника Василя Симоненка (08 січня 1935 року – 13 грудня 1963 року) ознаменували читанням віршів поета, згадали його біографію. Слухачки відзначили жанрову різноманітність творів Василя Симоненка, зокрема, звернули увагу на інтимну лірику, казки для дітей, громадянську поезію. Поет міг ще чимало зробити…

Бібліотекар відділу соціокультурної діяльності Тетяна Мозгова, кураторка напрямку, яка є носієм української мови, декламувала вірші «Ти знаєш, що ти – людина?», «Люди – прекрасні». Слухачки прочитали новелу «Кривда», «Дід умер», деякі вірші з інтимної лірики.

Щодо біографії поета, слухачки згадали, що Василь Симоненко народився на Черкащині, у селі Біївці. Зростав напівсиротою, батько залишив родину ще до народження сина. Дід Федір, мамин батько, був вихователем й натхненником Василя. Навчався у школі в рідному селі хлопчик тільки до п’ятого класу, продовжив навчання у сусідніх селах, долаючи щодня по вісімнадцять кілометрів. Василь закінчив школу з золотою медаллю й вступив на факультет журналістики Київського університету імені Шевченка. Навчався з тими, хто пізніше стане гордістю української літератури: Борисом Олійником, Тамарою Коломієць, Юрієм Мушкетиком, Анатолієм Москаленком тощо. Найближчими друзями були Микола Сом та Олесь Кахілевич. На честь останнього Василь пізніше назве свого сина Олесем. Мати поета померла на дев’яностому році життя.

За два роки до смерті Василь Симоненко зблизився з учасниками правозахисного національного руху: Євгеном Сверсюком, Іваном Світличним, Аллою Горською. Групою було опитано сотні людей з метою виявлення таємних братських могил жертв сталінізму на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у Биківнянському лісі. У написаному Меморандумі, який було відправлено на адресу Київської міськради, була вимога оприлюднити ці місця, перетворивши у національні Меморіали.

1963 року Василь Симоненко був жорстко побитий кадебістами на залізничному вокзалі в м. Смілі, після чого в нього відмовили нирки.

До останнього дня Василь Симоненко дотримувався своїх принципів: говорити українською, займатися самоосвітою, не бути байдужим до людей, працювати до сьомого поту, вдосконалювати талант, даний Богом.

Записала Марія Фетісова.