Слухачі скористалися публікацією «Балерины на лесоповале: им давали 25 лет лагерей за брак и выезд из Одессы»
ПЕРЕКЛАД ТЕКСТУ:
Балерини й солістки Одеського оперного театру, які після війни виїхали в Румунію з офіцерами або чиновниками, пізніше були заарештовані. Частіше за все їм давали 25 років таборів за брак й виїзд в іншу країну. Вони були реабілітовані тільки після смерті Сталіна.
Про це в архівах УСБУ стало відомо історику Олександру Бабічу.
«Всі вони були заарештовані в Румунії з 1946 по 1953 роки. Потім швидке слідство й вирок: частіше за все – 25 років таборів. Коли я у однієї побачив 10 років,я, навіть, порадів за неї. Потім сам собі сказав: «Ти про що!? 10 років лісоповалу балерині!!!” ((“, – написав Бабіч.
Дівчата, які працювали під час окупації в Оперному театрі Одеси, зустрічалися з румунами, а в 1944 році разом з ними виїхали.
«Всього в мене зараз 21 така історія й я продовжую пошук. Це вже тенденція, яку я включу в текст дисертації й сценарій фільма. Я їх не засуджую й не виправдовую. Не хочу робити поспішних й вульгарних підсумків. Просто погодимося: світ театру й кіно з самого початку пригортає до себе особливу увагу, також й концентрація жіночої краси там завжди надзвичайно висока. У всі часи військові й окупанти в першу чергу звертали увагу на акторок.
З цих матеріалів кримінальних справ я взнаю, що багато одеських дівчат користувалися увагою впливових покровителів. Але частіше їхніми нареченими були молоді офіцери або чиновники. Вони гарно доглядали, годували зголоднілих дівчаток, оберігали…» – пише історик.
Більшість пар побралися законим браком на території Румунії, після від’їзду з Одеси.
Всім їм «впаяли» 58-ю статтю – «зрада батьківщині»
«В 1944 році Румунія була вибита з війни й перейшла на бік антигітлерівської коаліції й всі ці румуни стали спільниками, бо там почали будувати комунізм. А їхні дружини вже танцювали на румунській сцені й навіть перед радянськими гарнізонами. Коли в Румунії закінчилися реальні шпігуни і колаборанти, наш НКВС взявся за балерин. Всім їм «впаяли» 58-у статтю – «зрада батьвщині». Тобто – ви самовільно виїхали з СРСР», – пише Бабіч й наводить діалог з допиту:
Слідчий: – Чому ви виїхали з СРСР?
М: – Я виїхала разом з чоловіком
С: – До нього в нас немає питань. Я вас питаю, чому ви виїхали?
М: – Я його кохаю, тому й поїхала з ним.
С: – Ви зрадили СРСР й самовільно виїхали з своєї країни…»
Частіше всього цім дівчатам, балеринам й співачкам, дали по максимуму – 25 років таборів, рідко – 10.
«Я не знаю що саме вони пережили в таборах. Навіть уявити собі не можу…
тільки коли виздих Сталін, всі вони потрапили під амністію. Пізніше всі були реабілітовані «через відсутність складу злочину», – написав Бабіч.
Зрозуміло, що тема дуже і дуже болюча. Мабуть, вперше її в широкому сенсі підняла лауреатка Нобелівської премії з літератури Світлана Алексієвич в книзі «У війни не жіноче обличчя».
Пенсіонери поділилися враженнями:
Надія Біляєва: Жіноча тема – наша рідна, вона дуже об’ємна. Як про акторок, так можна й необхідно писати про жінок, які поєднали своє життя з морем. Серед них багато як сильних й вольових, так й з поламаними долями. І це тема суто одеська, тому й карти в руки нашим одеським письменникам.
Людмила Обченко: Про жінок завжди пишуть в позитивному ключі, акцентують увагу на них як на коханих й матерях, а ця тема – реальний вимір життя, де жінка, долаючи перешкоди, виборює своє право бути людиною. Велика подяка Олександру Бабічу за багатогранність, чесність, людяність.
Марія Фетісова.
![Бібліотека Грушевського](https://biblioteka.od.ua/wp-content/uploads/2025/01/22.png")
Залиште коментар