Пенсіонери Приморського району, які отримують соціально-педагогічну послугу «Університет третього віку» й відвідують напрямок «Українська платформа багатонаціональної Одещини», вирішили обговорити феномен Михайла Жванецького у зв’язку з його особистим рішенням припинити публічні виступи. Михайло Михайлович, якому вісімдесят шість, висловився з цього приводу : «Старіти треба вдома».

Говорити про Жванецького, зрозуміло, треба російською, але завдання напрямку «Українська платформа багатонаціональної Одещини» розширити вміння завдяки опануванню української. Гумор не можна перекласти, але ціла епоха гумору Жванецького посилило Одесу як столицю гумору, КВКу (клуб веселих та кмітливих) – назва гри не перекладається та, навіть, сприяла тому, що Президентом став Володимир Зеленський. Але ми принципово не торкаємось зараз політики, тільки гумор!

Феномен Жванецького з герогогічної точки зору – це продовження життя завдяки гумору й сміху. Навіть, вислыв «Старіти треба вдома», який входить в дисонанс з парадигмою гумору Жванецького, поширює межі старості: до 85 років Жванецький був зовсім не старий, а повний сил й гумору.

З політичної точки зору Жванецький, зрозуміло, космополіт з одеським корінням. Він не приховує, що він єврей, але пише, що по-перше, він є українцем, а росіянином в Америці –  відкрийте його збірку «Жаркое лето», Одесса, Печатный дом, 2011.

До речі, ця помаранчева-сонячна збірочка з дуже якісного паперу досі лежить на полицях «Союзпечаті». Колись я ходила навкруги біля неї, хоча її ціна була дуже далека від ціни на концерти Михайла Михайловича Жванецького. Але щось там зійшлося і я чудовим ранком підібрала збірочку з асфальту у букініста. Не повірила своїм вухам, коли її розгорнула й побачила автограф, але не авторський, а від Славка – Валерію й Леоніду – Шляхом на Кубу, Гавана, 24.02.2018р. (можливо, щось трохи наплутала, нехай вибачають славні нащадки Одисея).

Ото таке, усі одесити впевнені, що Жванецький не будь він самим собою, щось таке припас нам несподіване – далі буде.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Марія Фетісова: Зрозуміло, пам’ятаю, що Жванецький спочатку писав для Аркадія Райкіна. В Райкіна була неперевершена мініатюра «Сонячний зайчик», клоун намагався спіймати в авоську сонячного зайчика, а той ухилявся. Мініатюра дуже тонка, насичена психологією щоденного побуту. Жванецький також дуже уважний до цього рівню життя. Ось гортаю свою помаранчеву збірочку. Відкрила на «Відповіді Юзика дідусеві» –  чудовий монолог, який бере за живе. Напевно, завдяки розкриттю монологізму поодинокої людини й відбувається такий неперевершений ефект вибуху гумору скрізь приховані сльози Михайла Жванецького.

Олена Д’якова: Жванецький – це особливий, суто одеський гумор. Ми виросли на Жванецькому, реготали до несхочу, він покращував якість життя, давав надію. Його портфель, його бульвар, його гумор, його відношення до жінок – це особливе світосприйняття, яке людину підносить  над сьогоденням і надає сил жити далі.

Надія Біляєва: Хочу сказати, що не всі сприймають гумор Жванецького. Є такі, хто полюбляє відверто «чорний» або брутальний, але наш Жванецький завжди оптимістичний. Тому, Михайло Михайловичу, додаємо життя до років, а не роки до життя – ви нас так вчили!

Записала Марія Фетісова.