Пенсіонери Приморського району, які відвідують напрямок «Українська платформа багатонаціональної Одещини» обговорили подію встановлення в Білгород-Дністровському пам’ятника капцю-велетню.

В Білгород-Дністровському на фабриці «Белста» виготовляють капці, які полюбили на Одещині. Домашнє взуття – капці – зручне, недороге й якісне.

Скульптура належить автору Кирилу Максименку. Скульптура вражає розмірами: довжина капця-велетня – два з половиною метра, а вага – 100 кг.

Для свого арт-об’єкту Кирило Максименко, відомий скульптор з виготовлення об’єктів з металолому, навіть придумав казкову історію про капець, який зібрали з деталей космольоту.

Пенсіонери також написали казки про капці:

Надія Біляєва: Жили-були собі капці. Вони були, зрозуміло, парні. Такі собі чудові картаті капці. Сині, найбільші за розміром – дідусеві. Червоні, трохи менші – бабусині, а самі маленькі у крапочку – ці були малого Сашка. Сашко приїздив до бабусі й дідуся тільки влітку. На оздоровлення на море. Взимку він жив з батьками і малою сестричкою Сонею. Одного разу Сашку вночі приснився сон про космольот. Сашкові так захотілося на ньому політати, що він розкинувши руки і ноги, замруживши очі, уявив як він летить з Одеси до Білгород-Дністровського. Кружляє над Акерманською фортецею.

Людмила Грубник: Капці – взуття домашнє, тепле, гарне. Усі вдома складають їх на спеціальній полиці для взуття. Влітку приємно босими ногами походити паркетною дошкою. Але одного разу один з капців Михайлика десь загубився. Шукав наш Михайлик його цілу добу, а знайти ніяк не міг. Він вже навіть звав його. Казав, що буде чемним хлопчиком. Матуся жартувала, що якби Михайлик був дівчинкою, то вона б зрозуміла його. Можливо, узяв та й ворожив на свою пару, але ж він хлопчисько. Де ж той капець загубився? Справжній капець, а не капець, – змінивши наголос, сам собі сказав Михайлик.

Записала Марія Фетісова.