«Знов зозулi чути голос в лiсi,

Ластівки гнiздечко звили в стрiсi.

А вiвчар жене отару плаєм,

Тьохнув пісню соловей за гаєм.

Всюди буйно квiтне черемшина,

Мов до шлюбу вбралася калина.

Вiвчора в садочку, в тихому куточку,

Жде дiвчина, жде.

Ось i вечiр – вiвцi бiля броду,

З Черемоша п’ють холодну воду.

У садочку вiвчара стрiчає

Дiвчинонька, що його кохає…».

А чи чули ви як співають українських пісень в Одесі? Зрозуміло, питання риторичне. Мені «Черемшину», яка у виконанні Квітки Цисік увійшла до «Трояндової колекції», пощастило почути на розі Катерининська- Пантелеймонівська, майже біля магазину АТБ. Співала її жіночка поважного віку з мікрофоном в руці й посилювачем звуку поруч. Перехожі давали їй гривні, співчуваючи людині, яка поміж відвертим жебрацтвом й особистим комерційним проектом обрала другий.

Спочатку я думала, що жіночка співає під фонограму. Вона декілька разів повторювала пісню, не особо замислюючись про відчуття перехожих. Але я ніби то спіткнулася, почувши русізм, який виглядав як відвертий суржик в останньої строчці пісні:

Дiвчинонька, которая кохає…

Непісенна моя душа зніяковіла:

Жіночко, треба замість «которая»  казати «яка», зачепила я вуличну співачку, замість того, щоби дати їй хоча б гривню. За сміливість жінка таки мала отримати винагороду.

Марія Фетісова.