Фотовиставка «Привоз - жива легенда Одеси» та відбулась презентація книги «Феномен одеського Привозу» — Одеська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. С. Грушевського

19 жовтня 2022 року в Музеї української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М.С. Грушевського відкрилась виставка «Привоз – жива легенда Одеси» та відбулась презентація книги «Феномен одеського Привозу».

Автор виставки і упорядник книги – український фотохудожник, журналіст, громадський діяч, Заслужений діяч мистецтв України, художник міжнародної федерації фотомистецтв, член НСФХУ, голова правління громадської організації «Одеська фотографічна асоціація» Сергій Гуменюк.

На фото: Сергій Гуменюк

Виставка, що була підтримана Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, через фото поєднала минуле та сучасне нашого міста.

Присутні з цікавістю переглядали фотографії, зроблені невідомим фотографом понад 100 років тому, а також фотографії, зроблені п. Сергієм протягом останніх 20 років з використанням особливого способу монохромного фотографічного друку – ціанотипії, що був винайдений ще в 1842 році британським ученим і астрономом, сером Джоном Гершелем.

Все разом це чудово підсвітило феномен Привозу, що давно став візитівкою Одеси. Ми «прогулялись» одним із найстаріших продовольчих ринків країни, вдивились в обличчя продавців та покупців, занурились в його особливу атмосферу, переконались, що Привоз не відразу став таким, яким ми його знаємо…

Як розповідають краєзнавці, більшу частину ХІХ століття ринок на Привізній площі не був самостійним, а був лише одним із полюсів «системи базарів, що сполучаються», що закладались ще першобудівниками міста і пронизували історичний центр міста.

Ще 1794 року в Одесі за задумом інженера Франца Деволана з’явився проспект, на якому були розташовані одразу дві базарні площі. Проспект назвали Олександрівським – на честь царя, а площі називалися Грецька та Базарна. Саме на них згодом розрослися Грецький базар (пропонував будь-які товари, зроблені руками – книги і картини, скрипки і рушниці, сигари і капелюшки), а також Вільний ринок, перейменований пізніше в Старий базар (нині Старобазарна площа). Обидва не збереглися до нашого часу. Власне Привоз і являв собою “відділення” Старого базару, призначене для торгівлі безпосередньо з возів, фур і т.д.

Потреби в кам’яних будівлях не було, оскільки наявність великих корпусів обмежувало б “маневри” гужового транспорту. Крім того, через два квартали знаходились чудові споруди Старого базару. На його головній площі розміром 105 на 88 сажнів було зведено кам’яну будівлю з вежею заввишки у 9 сажнів з великим «бойовим годинником», що протрималася аж до 1958 р.

Едуард Петровский пише, що більш як три чверті століття Привоз не мав жодних капітальних будівель і являв собою майданчик з дерев’яними крамницями і балаганами для торгівлі різними продовольчими припасами, що здавались в оренду Міською управою на аукціонній основі, тобто через “торги”.

З огляду на специфіку організації торгівлі, Привоз був досить брудним місцем. Однак з 1806 року почали забудовувалися м’ясні ряди, з 1809 – тріски, з 1818 -нові рибні, а нові м’ясні ряди взагалі звели на самій площі, через що вийшла Привізна вулиця – вулиця між самим Привозом та магазинчиками, які виходять на Пантелеймонівську.

З 1827 року, коли на Привозній площі було побудовано великий ринок, він поступово став перетворюватись на головну торгову точку Одеси. Аж в 1913 році на Привозі був збудований витончений «Фруктовий пасаж», проект якого розробив архітектор Ф.П.Нестурх.

Головною будівлею Пасаж виходив на вулицю Преображенську і складався з чотирьох корпусів, кожен з яких мав два поверхи. Між собою вони з’єднані арками з кованими воротами, а на стовпах були встановлені вилиті з чавуну вази з фруктами. Корпуси, оснащені підвалами, стояли двома рядами попарно, а між ними розташовувався широкий двір.

В місті розбудовувались й інші торгівельні точки – в 1842 році побудований гостинний двір “Пале-рояль”, що складався з 44 торгівельних галерей, і 1903 було завершено 15-річне будівництва Нового базару, в різний час з’явились інші базари – Олексіївський, Слобідський, Казанський, Старокінний. Всі вони стали смисловими центрами, що стимулювали розвиток міського простору навколо себе.

Але саме Привоз без сумнівів є одним зі своєрідним туристичних магнітів, одним із традиційних елементів образу нашого міста в очах його гостей. Та й одесити твердять, що якщо ви не були на «Привозі», то ви не бачили Одеси. А ще й переконують, що “Після відвідування Привозу вам буде добре або дуже добре – залежно від того, як торгуєтесь”.

Я з усміхом згадую міністра культури однієї з країн Кавказу, який прибувши з візитом до Одещини, на наші пропозиції відвідати оперний чи музей, відповів, що мріє побувати на Привозі, про який стільки чув і читав. В перший же день перебування в Одесі йому стало дуже добре – він гарно наторгувався та наспілкувався на Привозі))).

Зрозуміло, що людей в цій локації приваблює не так товар (його швидше і зручніше можна купити в супермаркеті), як відчуття живого духу міста. Туристи йдуть туди за місцевим колоритом, яскравими враженнями, смаками локальної кухні та всілякими «бабусиними рецептами», в надії побачити чи сфотографувати місцевий колорит, а головне – стати активними дійовими особами цього торгівельного дива…

І саме цей колорит, збережений у фотографіях, відчули всі відвідувачі виставки Сергія Гуменюка. І саме про це говорили ті, хто допомагав підбирати матеріали до книги «Феномен одеського Привозу» – директор Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М.С. Грушевського Юліана Амельченко, куратор Музею української книги Олена Петрова, директор Одеської національної наукової бібліотеки Ірина Бірюкова, директор Одеського центру української культури Валентина Вітос, заступник директора Одеського історико-краєзнавчого музею Юрій Слюсар.