Дразніна Валентина Сергіївна, слухачка соціально-педагогічної послуги «Університет третього віку» Приморського району м. Одеси, є срібним волонтером ресурсного центру «Прима-центр 60+». Вона відвідує напрямок «Українська платформа багатонаціональної Одещини», ЗОЖ, скандинавську ходу та інші. Валентина Сергіївна розповіла про свій славетний Рід: Григорія Шаповалова, Сергія Колесника, Любов Колесник.

З важкими пораненнями повернувся з війни чоловік моєї старшої сестри, Шаповалов Григорій. Від ран помер він в  1946 році в шпиталі, залишивши сиротами малих дітей, сина і доньку, а було йому всього двадцять вісім років.

Мій рідний брат, Колесник Сергій Сергійович, 1924 року народження. На початок війни був студентом, пішов до лав Червоної армії добровольцем. На фронт його не взяли через непризовний вік. Сергія направили в загін, який переганяв худобу в тил подальше від лінії фронту. Згодом брата призвали в армію. Був від нього лист про те, що він навчається в школі мінометників. Був ще один лист: «Іду в бій, залишусь живим, буду писати». Лист був останнім, потім прийшла  похоронка. Загинув брат в бою при форсуванні Дніпра в березні 1943 року і було йому всього дев’ятнадцять років.

А ще я хочу розповісти про мою сестру. Моєї сестрі, Колесник Любові Сергіївні, на початок війни було п’ятнадцять років.

В березні 1941 року село було окуповане фашистами і дуже швидко почалися облави на молодих хлопців і дівчат. Їх вивозили товарними вагонами на примусові роботи до Німеччини. Молодь ховалася в погребах, на горищах, в скиртах соломи й сіна. Але фашисти і поліцаї вміли шукати, вони  гострими штиками або ж вилами проколювали сіно, солому. Сестра чудом залишилася живою і невідправленою до неволі. Війна скінчилася, почалася відбудова після розрухи, Любі було тоді 18-19 років. Її комсомолку направили на роботу в шахти Донбасу. В шахті робота була дуже складна, небезпечна. Згадує сестра, що умови проживання в шахті були дуже важкі: перевтома, виснаження, недоїдання не могли пройти безслідно  А вона потрапила під обвал в шахті, після чого її комісували. Сестра закінчила педагогічний інститут. Працювала багато років вчителькою. Має знак «Відмінник народної освіти». Вона проживає місті Вознесенську, що на Миколаївщині. Їй виповнилося дев’яносто три роки. І сьогодні, зі сльозами на очах, вона згадує ті роки, страшні своїми подіями.

Зі слів Валентини Дразніної записала Марія Фетісова.