Пенсіонери Приморського району продовжують онлайн-заняття напрямку «Українська платформа багатонаціональної Одещини». Пропонуємо приєднатися до читання й обговорення роману «Бігуни» Ольги Токарчук.

Хто зрозуміє краще жінку, ніж така сама жінка? Питання, зрозуміло, риторичне. Тоді інакше: Яким інструментом скористалася жінка, яка є нобелевською лауреаткою, щоби бути почутою? Через спостереження завдяки глибокій емпатії, Ольга Токарчук, громадянка Польщі українського походження (!!!), психологиня за фахом, надає нам новітню модель існування у світі, що ґрунтується на конкретних життєвих історіях бігунів, які знаходяться у постійному русі.

Спочатку про новітню літературу, «яка закінчилася як література» –  таке кажуть кожного разу на присудженні й врученні Нобелевки. Дійсно, якщо Ви мрієте про літературу високу й красиву, то Ви її не знайдете у текстах Ольги Токарчук. Хто старший за віком, згадає білоруську письменницю Світлану Алексієвич, яка також є нобелевською лауреаткою, про тексти якої казали так само – це неможливо читати.

Якщо кожен з нас прочитає тільки «Бігунів», то, безумовно, торкнеться й «Психології подорожі».

Тексти Ольги Токарчук – це есеї, які потребують осмислення буття. Їх варто читати дозовано. Дозвольте собі таке задоволення.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Ірина Бойко: Нобелевська лауреатка Ольга Токарчук написала про докоронавірусну епоху, коли жителі Європи мали можливість вільного пересування. Сьогодні світ вже у пошуку іншої моделі. Але нагадаю, в нас представників краєзнавчої групи «Моя Одеса», вже давно сформована життєва настанова. «Мандруй рідним краєм – Одещиною. Україною»: саме цікаве й несподіване завжди поруч. Це співпало з моделлю проведення занять «Української платформи багатонаціональної Одещини»: ми віртуально мандрували мапою України усією країною: готували про кожне місто колективну відповідь щодо географічного положення, історичних пам’яток, відомих особистостей та таке інше. Гра була дуже захоплюючою через то, що всі ми з різних міст й містечок. Я сама, наприклад, з Полтави, Марія – з Запоріжжя, хоча народилася у Івано-Франківську. Зрозуміло, що краще жителя міста, ніхто не розповість про нього. Одним словом: мандруй віртуально, втілюй в життя реально.

Галина Ідельс: В мене був трохи інакший підхід: я розповідала про Західну Україну, де була влітку з чоловіком на відпочинку. Чудова фотосесія зробила презентацію приємною. Колежанки навіть записували телефони туристичної фірми, яка надала таке розмаїття дозвілля.

Олена Д’якова: Книга Ольги Токарчук не для кожного. Вона буде на користь тому, хто переживає кризу. Нехай й звучить банально, але інколи людині допомагає вийти з кризи розуміння, що комусь ще гірше. Ольга Токарчук робить акцент на тому, що рух в сенсі переміщення в просторі й часу знімає той нестерпний екзістенційний біль, який терпіти вже неможливо. Молодь опанувала цю стратегію. Дехто з старших людей також, наприклад, в Одесі живе в двох вимірюваннях: тут в Одесі, в іншому місті, за кордоном, де живуть його діти. Люди роблять цікаві висновки: там чудово, але жити постійно там неможливо, в нас складно, але попри усі складності, в нас незрівняні комунікації, культурні проекти такого високого рівню, що треба ще пошукати десь в іншому місті. Я спілкуюсь з друзями у Польщі, Німеччині – мені цікаво сприйняття тих загальнолюдських процесів, які відбуваються у світі, як їх описують люди своїми невимушеними словами.  Українські жінки дуже терплячі, вони  терпіли до останнього. Від дружини й черниці у минулому – до розмаїття ролей сьогодні: жінка не може терпіти, вона шукає себе у світі, але з часом, набуваючи досвід й становлячись мудрішою, вона розуміється на тому, що дещо можна було терпіти, але час не повертається. В житті немає чернеток, його не перепишеш знову – треба просто жити.

Записала Марія Фетісова.