Про Катерину Білокур слухачі «Української платформи багатонаціональної Одещини» говорили неодноразово. Розповідали біографію миткині, дивилися фільм про неї. Навіть, завдяки кураторці платформи від бібліотеки Грушевського Тетяни Мозговій слухали вірші Василя Голобородька, його неперевершений «Катерина Білокур: Виготовлення пензлика»:

Подивиться на кота і подивиться на кота.
«Котику, мій братику!»
А той сидить на припічку
розцяцькований, як опішнянський глечик:
і калачики, і королевий цвіт, і чорнобривці
по ньому цвітуть.
Уловить кота і уловить кота,
вистриже віхтик і вистриже віхтик,
по віхтику на всяку квіточку:
віхтик на калачики,
віхтик на королевий цвіт,
віхтик на чорнобривці,
бо ж розквітають у різні пори року:
яка навесні,
яка о Петрі,
яка у бабине літо.
Витеше з вишневої гілочки держальце,
бляхою із консервної банки закріпить котячу шерсть —
вже й готовий пензлик,
буде чим малювати.
От і бігає увесь рік їхній кіт
обстрижений драбинкою,
як післявоєнний школяр:
сусідські коти його лякаються,
свого племені не визнають,
миші — ні, не бояться, бо мишей не ловить
та ще й обстрижений, наче й не кіт.
«Що мені з ним робити, — скрушно промовить
мати, дивлячись на кота, —
хоч до лісу вивозь:
мишей не ловить, тільки дурно годуй,
цілими днями на припічку глечиком сидить,
хоч би на город вибрався та горобців
від соняшників відлякав,
стрижуть його на віхті, а він
хоч би шкрябнувся тобі, ні,
не зворухнеться, ніби куделя.
Господи, що мені з ним робити!»

Можливо, завдяки тому, що маємо таке гарне підґрунтя, вирішили написати творчі роботи.

Деякі репліки з наших робіт:

Марія Фетісова: «ЩАСТЯ (нескінченний варіант)» – таку саме назву має одна з робіт мисткині Катерини Білокур. Завдяки грі слів з нібито випадкового висловлення отримуємо позитивну настанову: Щастя – воно нескінчене. Зрозуміло, якщо не покладаєш рук.

Назви картин Катерини Білокур «Гілка полині», «Півонії», «Жоржини», «Мальви та троянди», «Дорога в’ється» навіяли такі словосполучення:

Гілка полині духмяно п’янка – чортополох то хіба?

Півоній ніжних пелюстки як льолі, пелюшки або жінок хустки. Жоржини біля тину – жива картина: ікебана тут безсильна.

Мальви та троянди: ніжність чи яскравість?

Дорога в’ється вдаль, нехай тобі щастить.

Надія Біляєва: Вибрала відому майже усім картину «Цар-колос», 1947, яка є гімном життю. Яке розмаїття кольорів квітів, серед них золотом облитий колос сяє навкруги. Дивуєшся, що попри складне життя Катерина Білокур писала таки оптимістичні картини.

Тетяна Куліковська: Дуже вдячна Тетяні Мозговій, усьому колективу бібліотеки ім. Грушевського, яка нас приймала і підтримувала у добрі часи. Запам’ятала чудовий формат «Я зробила себе сама» з українками, яких знає весь світ. До речі, портрет Катерини Білокур там був також і ми залюбки фотографувалися на його фоні. Я вибрала картину Катерини Білокур «Півонії», 1958, мені подобаються ті квіти. Розкішний букет квітів викликає приємні почуття. У прості живі квіти бажаєш зануритися усім обличчям, щоб відчути їхній тонкий аромат. Завдяки кураторці відчули на заняттях, які не пройшли дарма, як культурні традиції відлунюють у різних напрямках. Невипадково згадала поезії Вінграновського: «Жоржина», «Сеньоріто акаціє, добрий вечір». Дякуємо!

Записала Марія Фетісова.