Для пенсіонерів Приморського району, які відвідують соціально-педагогічну послугу «Університет третього віку», мандрівки випадають не так часто, але коли вони відбуваються, то вражень досить багато й не розповісти про них неможливо.

В чудові осінні дні, екскурсанти у кількості п’ятдесяти осіб, відвідали дендропарк «Софіївка». Екскурсоводом від Одеси була Білоцерківська Ірина Михайлівна, яку внесено в офіційний реєстр екскурсоводів й гідів-перекладачів Одеси. Ірину Михайлівну багато з підопічних знають як людину, яка має енциклопедичні знання й віддана Одесі.

Багато теплих слів від пенсіонерів на адресу водія автобуса ВН0450 ЕА  Юрія Гуляєва, який вів автобус по Київській трасі так легко мов летів. Він  з порозумінням ставився до потреб людей поважного віку. Отже, важливо своєчасно зробити зупинку, відрегулювати автобусний кондиціонер, а на зворотному шляху запропонувати пасажирам перегляд комедій минулих років, щоб їх не хилило в сон.

Ірина Михайлівна, згідно з маршрутом, розповіла про історію становлення й розвитку нашої області, а також Миколаївщини й Кіровоградщини, які межують з Одещиною. Шлях прямував стрілою, екскурсанти милувалися осінніми пейзажами за вікном автобусу.

В дендропарку, екскурсанти розбилися на дві підгрупи, пішки ознайомилися з Софіївкою, яка чудова в усі пори року. Екскурсовод Антоніна Гарматюк розповіла історію кохання графа Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького (1752-1805) й Софії Потоцької (1760-1822). Екскурсовод наповнила її абсолютно новим сенсом. Більше десяти авторських віршів про кохання, вірність, подяку люблячих сердець зробили розповідь особливою, яка запам’ятається надовго. Екскурсія з багатьма прошарками й планами включила також розповідь про рослини, які ростуть в дендропарку; про грецьких Богів  в контексті міфів Давньої Греції.

Екскурсантам запропонували самостійний огляд дендропарку, а також знайомство с підземною річкою на човні.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Галина Задорожна: Софіївка – вічний пам’ятник коханню. «…Хто не бачив Софіївки, той не має певної уяви про те як мистецтво впливає на природу. Каміння й вода – ось її багатство. Зайдеш, не вийшов би вічно: усе прекрасно.. Скрізь видно геній смаку» –  так писав, зачарований неповторною красою саду, російський мандрівник І. Долгорукий. У стародавньому українському місті Умані є мальовничий гідний великого подиву куточок, який цілком справедливо здобув право називатися чудом України, перлиною та візитною карткою нашої держави. Такою перлиною є Національний дендрологічний парк «Софіївка» Національної Академії наук України – видатне творіння кінця XVIII – XIX ст.., поема з каменю, води, рослин, архітектурних споруд і скульптур. Урочисте відкриття парку, присвячене дню іменин Софії, відбулося весною 1802 року. Парк, що розкинуся на площі сто сімдесят гектар, і сьогодні вражає відвідувачів своєю неповторною красою та загадковою романтичністю. Парк створено власником міста Умані польським магнатом Станіславом Щенським (Феліксом) Потоцьким як подарунок коханій дружині, красуні-гречанці Софії Вітт-Потоцькій. Автором топографічного та головним митцем й натхненником архітектурного проекту і керівником будівництва парку був , призначений талановитий польський військовий інженер Людвиг Метцель,  який матеріалізував в паркових композиціях «Софіївки», образи Гомерової «Одісеї». Згідно із замовленням графа Потоцького було створено найкращий парк в Європі з мотивами давньогрецької мфології. Роботи з вдосконалення парка виконувалися аж до від’їзду Л. Метцеля до Варшави в 1813 році. Місце для будівництва було вибрано дуже вдало: невеликий струмок, здавна прозваний Багном (пізніше – річка Кам’янка), столітні дуби, яруги і природні джерела кришталево чистої води, нагромадження кам’яних брил. Щоденно на спорудженні працювало майже вісімсот людей. З 1796 по 1802 роки копали ставки, підземну річку, споруджували водоспади і волограї, прокладали алеї, переносили велетенські гранітні брили, створювали з граніту та гіпсу художні прикраси для архітектурних споруд. В парку висаджували дерева місцевих порід і екзотичні рослини, завезені з різних країн світу. Прикрасили сад мармуровими статуями грецьких богів та богінь, філософів та поетів, виготовленими скульптурами Італії. Уманські умільці створили в долині свою невелику Елладу.

Лариса Ільяшенко: Софія Потоцька (1760-1822). Софія померла в Берлині, перепохована в садибі доньки Ольги в істечкі Тальному. Землі були поділені між спадкоємцями. Умань й все майно отримав старший син графа Олександр Потоцький, який мешкав на той час в Варшаві. В 1830-31 роках Олександр брав участь у польському повстанні, за це царський уряд конфіскував Умань та Софіївку. Так Умань надійшла у розпорядження російського імператорського двора, а «Софіївка» стала власністю Олександри Федорівни, дружини Миколи Першого, стала мати назву «Царицин сад». Микола Перший наказав у 1830 році на Кавказькій гірці встановити статую Шервуда на місті статую Тадеуша Костюшки, встановленої у 1829 році Олександром Потоцьким. З 1837 до 1859 «Софіївка» в віданні військових поселень. Потім «Софіївка» в віданні головного училища садівництва та лісництва. Головний вхід в парк споруджено за проектом архітектора Андрія Івановича Штакенштенбурга, побудований архітектором Іваном Макутіним.

Але невідомо, скільки кріпаків робило на закладанні дендропарку, скільки їх приклало руки, серця й душі для того, щоб пісня коханню з каміння, оживлена дивними рослинами, линула понад віками й дійшла до нас з вами. 

Олена Дьякова: В Софіївці не вперше. В захваті від Долини Каміння, дендропарку. Диво українське, яке варто того, щоб його побачили не раз у житті, а й восени й навесні, на Івана Купала. Нас запросили ще й на ювілейні заходи до 225 річчя парку, які будуть святкувати через два роки.

Надія Біляєва: Осінній парк відвідувати приємно, тому що вже не так багато людей, можна вільно пересуватися. Подобалося відношення місцевих жителів до туризму як перспективному напрямку, в який треба вкладатися. Чисто, а в штаті зі слів екскурсоводу, всього один садівник й вісім робочих.

Людмила Максакова: Тут, в парку, душа відпочиває. Коли краса поруч, душа наповнюється світлим почуттям благоговіння. Це як раз той приклад, який доводить, що любов згідна творити дива. Як надо любити жінку, щоб до дня її нарождення піднести коханій такой бесцінний подарунок! Не багато на це згідні, навіть, маючи невичерпні скарби. Хто з сильних світу цього сьогодні на рідній землі України залишить після себе подібну пам’ять? А граф Потоцький зміг! Софія тільки натякнула, що хотіла би побачити на місті пустелі парк… А люблячий граф вже втілив її бажання у життя. Й зараз Софіївський парк – це пам’ятник коханню на віка.

Любов Харитонюк: Умань – благоговійне місто, про яке говорять, що воно помічено Богом. Секрет в тому, що люди тут вміють працювати, використовувати міфи й легенди. Багато цікавих туристичних ідей, які заохочують туристів. Раніше, наприклад, не було заповідної зони з тваринами. Зрозуміло, неперевершені фонтани, каміння  – й все це руками людини.

Записала Марія Фетісова.