Пенсіонери Приморського району продовжують онлайн-заняття напрямку «Українська платформа багатонаціональної Одещини» соціально-педагогічної послуги «Університет третього віку». Цього разу проведено онлайн-майстер-клас «Дванадцять пісних Різдвяних страв Святої Вечері».

Хоча мова іде саме про дванадцять став, але навіть професійні етнологи,  що добре знаються на традиціях, кажуть, що якщо страв буде дев’ять або сім, волхви з подарунками не обминуть вашої оселі.

Але ж майже кожна ґаздиня стикалася з завданням, коли треба приготувати різдвяні страви, а в неї не завжди достатньо продуктів, або бракує часу. Головне – не розгубитися, пам’ятати, що все можна зробити аби було бажання.

Кутя, узвар та традиційний хліб – це те, що має бути на різдвяному столі обов’язково. Все решта на святу вечерю має бути пісним – капуста, картопля, горох, гриби, солоні продукти.

Якщо скористуватися класичним рецептом різдвяного столу письменника Миколи Гоголя, то українські вареники без сумніву стануть не тільки головною стравою столу, а якщо вареники будуть з картоплею й капустою, то ми маємо виграш – два в одному.

Пісні голубці з начинкою з перлової крупи з грибами, притрушені сім’ям льону також прийдуться до душі усім членам родини.

Одеський різдвяний стіл не можна уявити без риби: оселедця з цибулькою й маслинами або полегшеного варіанта оселедця під шубою чи смаженої риби в томаті. От в нас вже є сім різдвяних страв.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Марія Фетісова: Згадала як збирали стіл на Різдво в студентському гуртожитку, де жила з дівчатами з Західної України, які добре зналися, що бажано мати саме дванадцять страв. Хліб, калачі, страви з дому, серед яких були бурачки з чорносливом, до речі дуже смачно, пиріжки з капустою, картоплею, горохом – туча різноманітних пісних закусок, усього не згадаю. Щось нарахували з одинадцять, а дванадцятою була … сіль.

Надія Біляєва: Для господині важлива завжди випічка. На Різдво й на Пасху добра господиня випікала завжди калачі й паски. Не можна було цього робити у п’ятницю, можна – у четвер й суботу. Жінки випікали вночі, щоб нічого не заважало: ані двері рипнули, ані вітерець дунув й тісто  перестало підніматися – цілий ритуал. Потім хазяйки обмінювалися випічкою, куштували, порівнювали. Майже за єдиним рецептом, але у всіх різні – залежало від муки, від дріжджів, від родзинок, від води й від того як вимішувалося тісто, навіть, від настрою жінки. Робота виснажлива, сьогодні легше купити маленьку пасочку в магазині, але тієї радості й гордості, що зроблено, наприклад, за рецептом матусі, вже немає. Диво Різдва залишилося на все життя, в різдвяні дні надаємо допомогу нужденним, ділимося з сусідами й рідними – так було й буде.

Записала Марія Фетісова.