В цьому році в Японії відмітили 80-річчя зі дня народження Тайхо Кокі — одного з самих великих в історії борців професіонального сумо. В Україні про нього знають мало, хоча борець в 2011 році був нагороджений орденом «За досягнення» III ступеню. Це нагородження було не випадковим, бо його справжнє ім’я Іван Маркіянович Боришко.

Батько Тайхо — Маркіян Боришко, українець, народився в селі Руновщина сучасного Зачепилівського району Харківської області. На Далекий Схід, а потім й на Сахалін, він потрапив разом з батьками-переселенцями. Мати Тайхо — Кіє Ная, японка, швачка, з якою Маркіян познайомився в 1928 році. Родина була, за місцевими мірками, досить заможною; вони тримали ферму, пекарню, розводили лисиць-чорнобурок. Іван (так його називав батько) народився 29 травня 1940 року в місті Сікука на Південному Сахаліні; нині це російський Поронайск Сахалінської області. Він був молодшим в сім’ї, де росли ще два брати й сестра. Але після того, як Сахалін в 1945-му увійшов в склад СРСР, сім’ю розлучили. Батька заарештували. За однією версією, як колишнього білогвардейця, за другою — він спочатку працював перекладачем з японського, а в 1949 році потрапив в табори на десять років. Так або інак, але з батьком діти більш ніколи не бачилися й нічого не знали про його долю.

Решта членів сім’ї були репатрійовані в Японію на Хоккайдо. З тих пір Іван використовував тільки своє японське ім’я, прізвище узяв материне — Ная. На Хоккайдо він почав займатися сумо.

Відлік його професійної кар’єри ведеться з 1956 року. В травні 1959 року він змінив ім’я на Тайхо, що можна перекласти як «Великий фенікс». З початку 1960 року перейшов у вищий дивізіон японської професійної ліги сумо, тоді ж в листопаді виграв свій першій Імператорський кубок. Всього за свою кар’єру Тайхо тридцять два рази виборював цей кубок; це його досягнення  змогли перевершити тільки після його смерті.

Тайхо часто приводять як зразок працелюбності й старанності на тренуваннях молодим борцям, причому тренувався він до останнього дня кар’єри. З кінця 1968 по весну 1969 року Тайхо видав серію з сорока п’яти перемог підряд, тоді він став другим в історії сумо. Його серія перемог була перервана через помилки суддів, що визвало скандал. З того часу для вирішення суддями суперечних випадків було введено відео повторення.

Тайхо закінчив кар’єру в травні 1971 року. Відразу після цього він отримав іменну тренерську ліцензію, відкрив школу Тайхо-бея. За тридцять двох річну історію школи через неї пройшли сто п’ятдесят чотири учня. Після виходу на пенсію й передачі справ своєму зятю й найтитулованому з своїх учнів Озуцу Такесі, який узяв тренерське ім’я Отаке), Тайхо, тим не менш, зберіг зв’язок зі школою.

Як володар тренерської ліцензії Тайхо входив до Асоціації сумо. В 1978 був вибраним до Ради директорів Асоціації, членом якої був більш 15 років. До 1994 був відповідальним за проведення регіональних турнирів. С 1994 по 1996 р.р. очолював школу підготовки молодих сумоїстів. В 2005, коли йому виповнилося шістдесят п’ять років (максимальний вік для власника ліцензії) вийшов в відставку. В 2005–2008 роках займав почесний піст Директора музею попри Палаці сумо в Токіо.

Був одруженим на доньці володаря традиційного японського готелю.

В лютому 1977 року Тайхо переніс інсульт, був частково паралізованим, але за допомогою інтенсивної програми реабілітації йому вдалося частково відновитися.

Тайхо був зацікавлений долею загубленого батька, хоча так й не зміг найти його слідів. В 2002 році він відвідав Україну, побував на батьківщині тата й дозволив місцевим шанувальникам сумо проводити в Харкові кубок на його ім’я.

Відомий боєць помер в січні 2013 року. Японські сумоїсти шанують його пам’ять як одного з найвеликих в історії.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Олена Д’якова: Дуже сумна історія про японського сумоїста з українським корінням на ім’я Іван Боришко-Тайхо (Великий фенікс). Людина відбулася професійно. Але якщо уважно прочитати його українське ім’я, то  він мав так саме відбутися й в Україні.

Надія Біляєва: Українці зацікавлені у вивченні підґрунтя китайського економічного дива, щоби сприяти в себе відновленню економіки й розвиненню людини.

Марія Фетісова.