Пенсіонери Приморського району, які є слухачами напрямку «Українська платформа багатонаціональної Одещини» пригадали особисті новорічно-різдвяні історії.

Маю вже свою особисту новорічно-різдвяну історію щодо купівлі ялинки. Вона мені віддалено нагадує «Іронію долі або з легкою парою». Вперше ялинкова історія склалася несподівано, коли я прогулювалася ялинковим коридором Київського ринку. Новорічних дерев навезли дуже багато – було як в справжньому лісі. Сосни, ялинки (звичайні й блакитні), ялиці (пихты), модрини (лиственницы) та ще багатенько невпізнанного – усе це було на тому базарі. Аромат йшов чудовий, до того ж бактерицидний. Останнім часом кожне дерево має бути промаркірованим, з пломбіровочною стрічкою й біркою-наліпкою. Розгледівши гарне дерево, я, зрозуміло, питала скільки воно коштує. В Одесі доцільно торгуватися й трохи збивати ціну. Ще в нас питають а саме звідки привезено дерево й продавці охоче відповідають. Привозять дерева як з Одещини, де на півночі є савранські ліси, так й з Західною Україною.

Так, мені неодноразово відповідали, що приїхали з Франківщини, а в моєму паспорті написано, що місце народження – Івано-Франківськ, хоча я народилася ще в м. Станіславі, то комунікація охоче розгорталася далі. Тоді я говорила, що, на жаль, ніколи в Франківську не була за своє життя після того як батьки мене вивезли звідти десь у дворічному віці. Могла ще сказати, що з матусиних слів, ми з нею гуляли біля озера у самому центрі міста. Подробиці про те, що матуся виполіскувала мої пелюшки у тому озері, а ненажерливі мальки підкормлювалися молочними дитячими екскрементами, я згадувала про себе завдяки тому, що історія повторювалася неодноразово й вже увірувала в те, що я пам’ятаю й навіть бачу й озеро, й свій невисокий візочок, й рибок-мальків. Після паузи я перепитувала, а де саме мешкають продавці ялинок. Зрозуміло, що не в самому Франківську, а десь поруч, то в Косово, то в Надвірної. Цікаво, що приїздили продавати ялиночки молоді вчительки на шкільних канікулах або продавчині, закуповуючи їх в лісхозах. Їхали разом з колежанками або своїми чоловіками щоб заробити якусь копійку. Отак, трохи потеревенив, ціну на ялинку збивала, але ж зовсім не враховувала, що мої апартаменти вмістять дуже маленьку лісову красуню. Але ж все рівно було приємно. Казала кожного разу, що вже пішла додому по свій паспорт.

Але ж у мене була про запас ще одна ялинкова історія, коли першого січня я спостерігала за жінкою, що мусила перетягнути непродані ялинки, що кинули на куті Варненська-Терешкової (сучасної Інглезі) підприємці, які не мали вдачі. Та жіночка працювала в ЖКГ й отримала указівочку перетягати ялинки з фасаду до внутрішнього двору. Вона рахувала ялинки й збилася, коли їх було більш чим за сто. Руки в неї були в смолі, поперек ломило – таке новорічне святкове рахування ялиночок.

Моя історія приємніша й веселіша. Так й має бути на Новий рік й особливо Різдво.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Надія Біляєва: Куратор «Українська платформа багатонаціональної Одещини» Віктор Вербицький крім висловлення про суржик, якого треба долати, порівняльної біографії Шевченка й Пушкіна, ще розповідав про модрину, а ми ніяк не могли зрозуміти що це за дерево. Але через кумедність ситуації добре запам’ятали.

Наталя Янкунас: Ялинкові базари потроху відходять, тому що привозять такі великі красуні, які ставлять тільки в палацах, а пересічний одесит часто мешкає в обмежених умовах. Привозять наборні деревця, віночки на двері, а разом й віники, й грибочки – практичні українці навчилися заробляти гроші. Так що в нас є ще одна життєва тактика, коли більшість святкує, дехто може підзаробити – було б бажання.  

Записала Марія Фетісова.