Біографічний, тобто суто науковий, підхід до вивчення спадщини Григорія Сковороди надає можливість краще розумітися на тому, ким був український філософ – читаємо й обговорюємо біографічне дослідження Дмитра Шупти, письменника, лауреата премії ім. Григорія Сковороди, заслуженого працівника культури України «ЧИ ЗНАЄМО БІОГРАФІЮ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ?»

Біографія Григорія Сковороди відкривається нам тільки в єдності з розумінням його спадщини, осягнення якої ще далеке від своєї повноти. Відомий сковородинознавець Григорій Верба свого часу зауважив, що «дослідження біблійних цитат сковородинівського тексту за 200 років після смерті Сковороди не здійснював жоден із дослідників його життя і творчості. А без цього перекладати Сковороду неможливо. Трагедія філософа… полягає в тому, що він і на початку ХХІ століття залишається до кінця не прочитаним». «Сковороду більше знають, ніж читають». «Не можна знати, не читаючи. Сковорода і на початку ХХІ століття залишається непізнаним. А щоб краще пізнати його, потрібно прислухатися до його голосу і разом з ним заглибитися, перш за все, в таємницю його сакрального імені».

І далі:

«У приватній бесіді та листовно Григорій Митрофанович також глибоко переймався неякісним виданням творів Сковороди, перекладених останнім часом на нову українську літературну мову, що не лише не полегшило сприйняття його філософсько-богословської спадщини, а ще більше ускладнило цей процес, бо дуже часто спотворені і слово Сковороди, і Слово Біблії. Сталося якраз те, чого найбільше боявся мислитель.

Далі Григорій Верба цитує несподіваний висновок літературознавця Тетяни Бовсунівської: «Помиляються ті вчені, які вважають Сковороду «сином світу»: Сковорода, хоч і вважає себе сином світу, та від цього не став менше українцем…». Але почалася епоха перекручувань у перекладах творів Григорія Сковороди. Особливо ж до знущального методу вдалася «… радянська ідеологія, що зламала справжні коди Сковороди і знайшла усередині зовсім неналежні змісти. Чиста сваволя — от як можна назвати текстологію і палеографію у сковородинознавстві… Сто років нас жолобить каліцтво, викидень більшовицького боягузтва і лжевченості». Своєю титанічною працею Григорій Верба усунув безліч «білих плям» у новому академічному виданні творів Сковороди».

По-перше, відсилаємо до статті Дмитра Шупти – написано дуже емоційно й цікаво й головне – на науковому підґрунті.  

По-друге, дуже стисло: Дмитро Шупта у своєму дослідженні уточнює місце народження Григорія Сковороди, він ставляє знак рівності між Чорнухами й Харсіками Лубенського (тепер Лохвіцького) на Полтавщині.

По-третє: поет Дмитро Шупта, років 30 тому, з районної трибуни озвучив думку посадити на території Сковородинівського музею Сад Божественних пісень (публікація краєзнавця Миколи Лисенка «Посадимо Сковородинівський сад»). Гарна пропозиція є доречною до 300-річчя великого українського філософа.

По-четверте, Дмитро Шупта висунув гіпотезу, що філософ працював над «Велесовою книгою» у Великому Бурлуці («ХVІІІ Сковородинівськи читання» (випуск 4, 2017 рік), дослідження «Перебування Г.С. Сковороди у Великому Бурлуці (гіпотеза)». Гіпотеза підтверджується іншим незалежним дослідженням, яке опубліковане у виданні Ігоря Миколайовича Рассохи «Справжність Велесової книги: науковий доказ» (Київ, «Український пріоритет», 2018). У ньому автор на стор. 191–206 також простежує перебування Григорія Савича Сковороди у Великому Бурлуці і доводить, що він працював там саме над «Велес-книгою».

Отже, і напередодні 300-ліття Сковороди розуміння його біографії є невід’ємною складовою розуміння його всесвіту, – резюмує відомий сковородинознавець Дмитро Шупта.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Людмила Грубник: З Дмитром Шуптою неодноразово зустрічалися в бібліотеці ім. Грушевського. Він нам відомий як поет, освічена людина з медичною освітою. Дослідження життя й творчості Григорія Сковороди у творчому доробку Дмитра Шупти науково обґрунтовано.

Валентина Доценко: Я – полтавчанка за народженням, тому усе, що пов’язане з Полтавою, мені не просто цікаво,  але й дорого. Відчуваю серцем і душею, пишаюсь усім своїм рідним: полтавською вишивкою «білим по білому», народними піснями, а головне – людьми.

Марія Фетісова.