На шпальтах газети «Чорноморські новини» є дуже цікава публікація Олекси Різниківа «Контакт з інопланетянкою», яка досить яскраво свідчить не тільки про особистий розвиток письменника, але й надає можливість глянути на заявлену тему з інших точок зору.

Перше враження. Вірш можна внести в енциклопедію відносин чоловік-жінка, а також сімейної психотерапії, щоби на ньому вчитися бути людиною. Попри усі життєві випробування, Олекса Різників – читайте його біографію – зберіг людяність, чутливість, благородство. Досягнувши творчої вершини життя, він не панує на ній, а звертається до інших:

Будьте поперед за все людьми!

Ще про благородство душі, якщо хтось інший попав, Боже борони, в ті життєві обставини й координати, що Олекса Різників, то напевно нереально було б пронести через життя й зберегти почуття до коханої жінки й любимої доньки.

Контакт скінчився. Відлетіла
Інопланетниця моя…
Тепер краплинка мого тіла
Десь поміж зорями сія!
У біострумах небокраю
Я голос донечки ловлю.
І посилаю їм навзаєм:
Я ВАС ОБОХ ЛЮБЛЮ!
ЛЮБЛЮ!

Враження  після того, як прийшла усвідомленість теми інопланетянтва  як кроскультурної. Книгу популярної психології «Чоловіки з Марса, жінки з Венери» Джона Грея – не беремо в урахування через спрощений підхід з точки зору гендерної теми.

А ось про творчість Анни Ахматової, Інни Богачинської, Оксани Забужко, й саме їхнє інопланетянство – саме до теми. Інопланетянство сприймаємо як несхожість творчої людини з іншими («инаковость» російською); індивідуальність, що розгорнута до особистісного виміру. 

 

ГАЛИНІ МОГИЛЬНИЦЬКІЙ

Контакт разючим був і дужим —
вона, мов куля, мов огонь,
вразила очі, тіло, душу,
аж до глибин єства мого.
Вона розклала, опалила
чи аж не атоми мої,
омила їх, омолодила
і — злютувала знову їх!
І планетарні біоструми
з моїми власними злились.
Мої надії власні й думи
в мережу зоряну вплелись.
Стою оновлений і чистий,
іще космічніший, ніж був,
вдивляюсь в очі променисті,
в її космічну ворожбу.
О Боже, як ця жінка схожа
на співпланетниць на моїх —
як і вони, заклично-гожа
троянда з грядок неземних.
Як і вони, вона невинна,
як і вони, вона з гріха,
неспинна, рвійна, невловима —
то вибуха, то знов стиха.
О Боже, як вона відмінна
від нас, що тлінні і земні,
як в неї вкраплено глибини
й вічнини Космосу страшні!
Вона сама – як таємниця,
вона – у космос кладка, міст!
Не зір у неї — а зірниці,
не мова в неї — благовіст.
І як вона підвладна Слову!
І як їй служить слово-раб!
І як чужа їй тимчасова
чужопланетна машкара!
Тепер в боргу я неоплатнім
за те, що казка ця була,
за Божу здатність на контактність,
яку вона в мені знайшла…

* * *

Контакт скінчився. Відлетіла
Інопланетниця моя…
Тепер краплинка мого тіла
Десь поміж зорями сія!
У біострумах небокраю
Я голос донечки ловлю.
І посилаю їм навзаєм:
Я ВАС ОБОХ ЛЮБЛЮ!
ЛЮБЛЮ!

1969 – 2021.

Пенсіонери поділилися враженнями:

Надія Біляєва: Коли побачила Олексу в незмінній вишиванці і жилетці, то він нагадав такого собі веселого дідуся-казкаря, але що він має такий незламний дух, було навіть складно помислити. Коли пан Олекса святкував свій ювілей в літературному музеї й до нього приїхали земляки з Первомайська Миколаївської області, було приємно бачити як його шанують. Поруч була донечка, пані Мирослава Різникова.

Марія Фетісова: Неодноразово зустрічалася з паном Олексою Різниківим в бібліотеці Грушевського. Маю його маленьку книжечку з дарчим надписом. Знаю його як людину з добрим гумором, життєлюба й справжнього українця. Колись почула про нього в кулуарах: Так він є націоналістом! – від одного пана. На що другий відповів, що якби усі були такими як Олекса Різників, то в Україні усі процеси відбувалися швидче. Щодо зіркового союзу двох творчих людей, Галини Могильницької й Олекси Різниківа, то він пройшов усі випробування, подарував ще одну талановиту людину – їхню донечку Мирославу Різникову.

Марія Фетісова.