Пенсіонери Приморського району, які відвідують напрямок «Українська платформа багатонаціональної Одещини» соціально-педагогічної послуги «Університет третього віку», зустрічаються щовівторка в бібліотеці ім. М.Грушевського. Кожна зустріч надає багато нової інформації, поштовх для подальшого розвитку.

Так, слухачка Галина Ідельс підготувала і провела презентацію про свій відпочинок влітку. Впродовж семи діб Галина разом з родиною мандрувала Західною Україною. Вона була не вперше в цих краях, але на свої власні очі не тільки побачила й Гуцульщину, й Бойківщину, але закохалася в них.

Бойківщина. За однією з теорій, бойки походять від білих хорватів; за іншою мають кельтське походження. Етнонім «бойки»  Іван Франко виводив від Бойко, тобто воїн. Самі бойки вважають себе невід’ємною частиною українського народу, вважають себе гірняками або верховинцями. До початку ХХ ст. вони більше тяжіли до руської (української) тотожності, вважаючи себе русинами, людьми руської віри. Традиційно бойки були землеробами і скотарями. Бойки виробляли й транспортували сіль, добували нафту, випалювали попіл, добували смолу, дерев’яне вугілля. Навіть, продавали фрукти від Санкт-Петербургу до Італії. Бойківська архітектура мала особливістю довгу хату. Бойківські церкви – найкращі світові шедеври дерев’яної архітектури, які занесені до списку спадщини ЮНЕСКО. Як усі горяни, бойки є впертими й консервативними. Життя на пограниччі змусило цих людей бути недовірливими, але завжди готовими дати відсіч. В бойків дуже розвинене почуття практицизму, вони мінімально прикрашають свою домівку, одяг, дбаючи насамперед про функціональність, а не про зовнішнє оздоблення. Бойківська орнаментика наноситься не для краси, а виконує оберегову функцію. Відтак вважають бойків дуже забобонними. Безпорадними у боротьбі з прадавніми уявленнями виявилися навіть священики. Також про бойків відгукуються як про маломовних та повільних. Важкі умови життя в горах, серед сурової природи, спонукали бойків завжди дбати про завтрашній день. Тому їх вважають ощадними і завбачливими людьми, які не шкодують часу, щоб обміркувати усі свої майбутні витрати. Бойківська кухня без делікатесів й пишних трапез, з обмеженого набору продуктів. Готують наїдки з вівсяного борошна, картоплі, бобових, капусти, грибів та молочних продуктів. Страви бойків: буляники, затірки,стульники, терчаники, щипанка, чир та інші. Найбільшу майстерність бойкині виявляли у приготуванні картопляних страв. Їх у бойків налічувалося понад сорок: картоплю відварювали, тушкували, смажили, запікали. Пироги (вареники) та голубці з’являлися на столі під час свят. М’ясні страви вживали на Різдво та Великдень.

Гуцульщина. Гуцули є найвідомішою й найсамобутньошою українською етнографічною групою. За однією з версій, вони походять з білих хорватів, за другою є предками племен уличів і тиверців. Інші дослідники вважають, що на формування гуцулів вплинули північні фракійці (даки), римляни, арійці, волоські пастухи, перси, половці, печеніги, татари і навіть іракомовні ядзиги. Однозначно, гуцули –українці-горяни, автохтонне населення Східних Карпат. Спочатку слово «гуцули» було як прізвисько, надане їм сусідами, з часом слово стало повсякденно вживаним. Гуцул – людина контрасту, вони увібрали в себе найширший діапазон почуттів, поведінки й культури. Гуцул – людина вільна, самостійна, сам собі голова. Гуцули – люди «гарячої крові». Отже, тут й жваві запальні танці, й співи, й забави – це повітря, яким дихає гуцул!  Цей верховинець чи в раю, чи в пеклі буде шукати цимбали, скрипку, грілку чи трембіту, яка до речі, супроводжує його по житті, аж доки священик не запечатає труну на цвинтарі… Гарячий темперамент гуцула зрештою сформував феномен опришківства. Гуцули  ніколи не прощають тяжкої кривди, почуття справедливості в них надто загострене. Найяскравіша риса, що характеризує гуцульську вдачу – все має бути файне!Відчуття гармонії – внутрішня потреба реалізувати себе як особистість, заставляють гуцула доповнювати своїм талантом красу гір, створеним Всевишнім. Гуцульська кухня передовсім – кухня обрядова. Щодня гуцули вживали досить скромні наїдки, на свята вони не обходилися без пишних ситих страв. Складні умови життя сформували кулінарний мінімум – основу кухні гуцулів. Кулеша і розвід (біле гуцульське «пиво» з молока), жменя бринзи або букарка (шматочок) будзу і до того смажені гриби – це звичайна їжа горян-середняків. М’ясо – лише на свята, або при хворобі, бо маржинка (худоба) – мірило достатку, а корівка – як мама! Перлиною гуцульської кухні є сиро-молочні продукти, оскільки основним промислом в горах було тваринництво, котре найбільш з’явилося в полонинському господарстві. З молока гуцули роблять більше десяти самостійних страв. Гуцульський словничок: банувати – сумувати, будз – полонинський копчений сир, ватаг – господар на полонині, ватра – вогнище, багаття, гадза – господар, дедик – тато,йо- так, колиба – житло лісорубів, пастухів, кутюга – пес, собака, легінь – парубок, любаска – коханка, мольфар – чарівник, плай – гірська дорога, фіглі – жарти, царинка – пасовище, полонина – високогірне пасовище, щезник – чорт. Гуцульське вбрання є найкрасивішим й най барвистим в Україні. Різні техніки вишивання, аплікації шкірой, різноманітна гама кольорів і бездоганна функціональність та практицизм – основа рукотворного чуда гуцульського генія! Аксесуари носили як чоловіки, так й жінки. Жінки носили намисто з сипаних латунних хрестиків, силянки-гердани з бісеру (пацьорок), латунні шелести (коло кольці) делікатної роботи. Гуцульська наречена (княгиня) на весілля одягає чільце (налобна прикраса) із бовтицями (металевими ґудзичками), яке разом з іншими головними прикрасами важить близько кило. Недаремно гуцули кажуть: «Мой, єк ти шумно вбравси».

Це лише репліка доповіді з побуту бойків й гуцулів, але вона надає багато інформації й емоцій щодо культурного розмаїття українців.

Отже, мріємо, вивчаємо, подорожуємо Україною!

Фото з сімейного архіву надала Галина Ідельс.

Автор: Марія Фетісова.