«Міф про Одесу-маму. Чи була Одеса бандитською столицею?». Лекція Олександра Бабіча

24 лютого 2017 року в Одеській ОУНБ ім. М. Грушевського відбулась чергова зустріч з неперевершеним оповідачем, знавцем історії міста, щирим і харизматичним Олександром Бабічем.

Тема зустрічі – «Міф про Одесу-маму. Чи була Одеса бандитською столицею?».

Захід присвячений 100-річчю Української революції в Одесі з циклу лекцій від провідних науковців-істориків нашого міста в рамках просвітницького проекту ГО «Одесі-600».

Технічна підготовка

Харизматичний лектор-інтелектуал настільки захоплює своєю жвавою розповіддю про події минулих днів, що «закохує» в історію всіх, без винятку, своїх слухачів

«Одеса-мама» – це словосполучення несе шансонно-кримінальний відтінок і огортає місто міфом про його безпросвітне бандитське минуле. Витоки цієї особливої риси, ймовірно, лежать в історії…

Колись, ще до нашої ери, на місці Одеси розташовувалося еллінське поселення істрійських мореплавців. Згодом турки на його місці побудували фортецю Хаджибей, якої опанував загін під командуванням графа де Рібаса, який входив до складу армії знаменитого полководця Олександра Суворова. Саме іспанському графу, віце-адміралу Осипу де Рібасу, та інженеру Францу де Волану було доручено перебудовувати фортецю на військовий й торговий порт і місто. До речі, справи йшли так-сяк – ні добре, ні погано: навіть у 1799 році порт існував практично лише на папері… Ходили чутки, що де Рібас «запускав руку» у кишеню міського бюджету…

У міста, що тільки-тільки зароджувалось, безперечно були особливості: сюди «підтягувались» козаки після розгону Катериною ІІ Запорізької Січі, колишні кріпаки, «біглі» каторжани, згодом австрійські серби, німецькі меноніти, аристократи з революційної Франції, греки, болгари, албанці, які втекли від османського ярма, євреї з містечок в надії на нове життя… – Чорноморський Вавилон!

Портове місто, як і всі подібні міста, розвивалося із підпільними кублами й домами розпусти…

Недарма Рішельє для боротьби зі злочинністю наполягав на будівництві театру – осередка культури, а Ланжерону довелось звертатися із проханням звести Тюремний замок…

Багато хто з любителів одеської міфології будуть розчаровані – Одеса до революції зовсім не була кримінальною столицею Російської імперії, а кількість кримінальних злочинів в перерахунку на населення в дореволюційній Одесі не перевищувало середні показники по країні: їх було менше, ніж в Баку і Казані, не кажучи вже про столиці – Санкт-Петербурзі і Москві, де грабували і вбивали в три рази частіше, ніж в Одесі. Найбільший матеріальний збиток одеситам завдавали «кватирники», які пробиралися в квартири через вікна; «барахольщики» – крадії білизни, яка сушилася після прання у дворах і на горищах; «халамидники», що крали товар з прилавків; «майданщики», які «вибивали» гаманці на площах під час вуличних гулянь, і «щипачі» – кишенькові злодії.

Значна частина професійних злочинців мешкала на робочих околицях Одеси. В занедбані околиці – вотчину одеського пролетаріату – «стікались» шахраї, жигани, урки з усіх кінців імперії. Тут було чим поживитися і де зручно розміститися…

До слова, тутешній пролетаріат часто мало відрізнявся від кримінальників, багато хто з пролетарів були пов’язані приятельськими (і навіть родинними) відносинами з шахраями і бандитами, а нерідко й самі поєднували «корисне» з «приємним» – робочі порту й залізничники займалися крадіжками і продажом крадених товарів.

Пізніше, у 1918 році, цей факт підтвердила лідер одеських більшовиків Софія Соколовська: «Одеський пролетаріат – це бандити-спекулянти, гниль … в Одесі без грошей революція не рухається ні на крок…».

Бурхлива революційна епоха породила безліч яскравих особистостей, героїв свого часу – хтось з них залишився в історії, імена інших згодом стали забуватися.

Мішка Япончик, Сонька Золота ручка, Котовський, Мішка Ястреб, Яша Блюмкін – життя злодіїв завжди буле пов’язане із ризиком, а, за волею долі, імена саме цих людей невід’ємно пов’язані з історією Одеси, її кримінальним минулим.

Хто може порівнятись з Григорієм Котовським, людиною, чиє життя оповите легендами не менше, ніж життя лихого лучника Робін Гуда? Власне, «бессарабський Робін Гуд» – одне з прізвиськ Котовського.

Хтось «ліпив» з нього героя, повного благородства, який чурався крові, інші бачили в ньому похмурого вбивцю, готового піти на будь-які злочини через гроші. Котовський не був ні тим, ні іншим – його яскрава особистість складалася з дивовижної палітри фарб, де знаходилося місце всьому.

Образ «шляхетного бандита» Мішки Японця («Япончиком» його принизливо звали більшовики) – згодом червоного командира – до сьогодні уособлює лихих одеських нальотчиків початку минулого століття. Ім’я Япончика оточене численними легендами – «король Молдаванки» став прототипом бабелівського Бені Кріка, але, на відміну від героя «Одеських оповідань», Япончик не був ні романтичним, ні «майже чесним»…. До речі, документальних свідчень, які б змогли відтворити його реальну долю, майже немає – сам «король» доклав до цього чимало зусиль: скориставшись плутаниною 1918 року, банда Япончика напала на Реєстраційне бюро міліції і знищила 16 тисяч карток кримінальників, загинули всі відомості про Михайла Винницького та його дружків, які були зібрані за роки їх «кар’єри»…

Одеса-мама. Наскільки це правда? Наскільки це міф? Документи, дореволюційна преса, знахідки в архівах, катакомбах і безліч інших джерел допомагали присутнім розбиратися в одеській міфології і відокремити реальність від вигадки…До речі, за словами Олександра Бабіча, екскурсії «кримінальною» Одесою – найпопулярніші серед туристів. Погано це чи добре – питання дискусійне. Тому розібратись, чи дійсно була Одеса кримінальною столицею, одеситам давно пора!

Лекції Олександра Бабича – це не просто цифри і факти. Це дивовижні історії з життя звичайних людей, розвінчання міфів і реальні події, що вражають більше, ніж сама хитромудра вигадка. Харизматичний лектор-інтелектуал настільки захоплює своєю жвавою розповіддю про події минулих днів, що «закохує» в історію всіх, без винятку, своїх слухачів.