ЗІ ЗМІ:

«Текст радіодиктанту-2021 під назвою «Слідом за пам’яттю», який написав і надиктував письменник Юрій Андрухович, стане початком його майбутньої книги. Про це сам Андрухович заявив у вівторок, 9 листопада.

«Я навіть оголосив, що це буде роман. Можливо, це буде збірка оповідань. В будь-якому разі мені залишається написати решту. Перші 199 слів у мене вже є. Це була тривала робота. Це був процес у тому сенсі, що тут не знаю, яка вже версія, може 25-та чи 35-та. Тому що десь із місяць тому народилася перша, а потім це постійно виправлялося, змінювалося. Згодом мені довелося задовільнити деякі побажання організаторів у плані нарощування складності, тобто мої попередні версії здалися не такими складними», – сказав Андрухович, якого цитує «Укрінформ».

Пенсіонери поділилися враженнями:

Марія Фетісова: До речі маю надовго запам’ятати як саме писала радіо-диктант національної єдності – ХХІ у відділі соціокультурної діяльності бібліотеки імені Михайла Грушевського суто через особистісні події, які співпали з написанням диктанту. По перше, в цей день моєму рідному братові Андрію виповнилося шістдесят років – такий собі приємний ювілей. Але день пішов не за сценарієм: з днем народження поздоровляли крім нього, ще й мене, хоча мій день народження у лютому й живемо ми у різних містах, він в Запоріжжі, а я в Одесі – так диктант нас міцно зв’язав знову.  Це така собі прелюдія до диктанту.

Надалі все йшло чудово. Нас поздоровила теплими й гарними словами зі святом Юліана Сергіївна, директорка бібліотеки Грушевського й чудова жінка. Ольга Анатоліївна Нагорнюк, у гарній вишиванці з піднесеним настроєм, тримала на столі книгу з віршами Андруховича.

Мені самій було дуже приємно відчувати, що я народилася в Івано-Франківську й мама мене возила у низькому візочку за модою тих років напевно саме в тому самому парку, який так гарно описав пан Юрій. А те, що я дещо недочувала й написала навіть в першому реченні, яке було з одного слова, замість слова «парк», слово «так» – вже не мало ніякого значення.

Чудовий голос Андруховича ніби то мене підносив до гори й відпускав донизу – як по тій самій вуличній бруківочці – батьки часто згадували, що засинала я гарно тільки на ній. Так, що все відбулося – я занурилася спогадами у дитинство, де  матуся возила мене біля озера,  свого первістка у пелюшках як у коконі, а в озері весело плескалися рибки, а мій брат був тільки в проєкті. Завдяки диктанту ми всі знов зустрілися, обнялися, поєдналися – це неперевершене відчуття.

Людмила Обченко: Чудове враження залишилося через те, що писали в колі людей старшого віку. Зрозуміло, що будемо ще раз писати разом з кураторкою «Української платформи багатонаціональної Одещини» Тетяною Мозговою. Також будемо обговорювати написане. Почитаємо вірші Юрія Андруховича, дуже приємного чоловіка й гарного письменника, якого молоді обожнюють й називають, водночас жартівливо й серйозно, «Патріархом українського модерну». Передумова до написання диктанту була гарно побудована, щоб зняла напругу – сам Юрій Андрухович казав, що при написанні диктантів він теж робив помилки. Гарні метафори про мову з інтерв’ю учасників події, наприклад, «мова – це втілення думки»; «мова – це вікно до серця людей»  – ніби викарбувані золотими літерами. 

Тетяна Куліковська: Диктант за текстом пана Юрія Андруховича був дуже поетичним. В ньому йшлося про нашу улюблену осінь, яка на Франківщині нагадує за різноманіттям кольорів одеську. Слухати було приємно, писати складніше, але враження залишилися чудові. Дійсно, кожна щаслива людина має спогади про гарний парк, річку чи озеро або море, куди вона повертається. Юрій Андрухович підняв важливу тему екології душі, збереження рекреаційних зон, які на наших очах знищуються. А чи будуть мати можливість наші діти та онуки мати такі парки, річечки, озерця?  Андруховичу за поетичність, громадянську складову – вищий бал.

Марія Фетісова.