До 80-річчя від дня народження Олекси Різниченка

22 лютого 2017 року в Одеській ОУНБ ім. М. Грушевського відбулась зустріч студентів Одеського професійного ліцею будівництва та архітектури з письменником, мовознавцем, просвітянином, громадським діячом, неперевершеним майстром слова Олексою Різінченком до 80-річчя від дня народження.

Олекса Різінченко – письменник, мовознавець, просвітянин, громадський діяч, неперевершений майстер слова

Зустріч відбулась в теплій, практично домашній, атмосфері. За збігом обставин, відкривала захід Ярослава Різникова – заступник начальника управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та, за «сумісництвом», донька юбвіляра.

Захід відкрила Ярослава Різникова – заступник начальника управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації

Ярослава Різникова, за «сумісництвом», донька юбвіляра

…Рік народження Олекси Різниченка на тлі нашої історії – трагічний і кривавий. Він народився 24 лютого 1937 року у місті Єнакієво, на Донбасі.

Про себе поет говорить: «Коли питають, де народився, я відповідаю, що родом з тридцять сьомого». 1948 року родина, тікаючи від голоду, переїхала до перебралась у село під Первомайськом Миколаївської області, потім був Богопіль – містечко між річками Буг і Синюха. До речі, за словами письменника, «Буг – це польська назва, а наша древня мала назву Бог. Тобто, Боже місто чи місто на Бозі».

Микола Вінграновський, Віталій Колодій – це ті хлопці, з якими юнаком Олекса зустрівся у літературній студії; ті, що згодом стали членами Спілки письменників.

Восени 1958 року Олекса разом з товаришем Володимиром Барсуківським склали і надрукували антипартійні листівки із закликами: «Довольно раскалывать мир на два так называемых лагеря! Долой фашистскую диктатуру партии! Да здравствует подлинная свобода народа!» І підпис – «Союз борьбы за освобождение народа».

Трибунал Одеського військового округу у лютому 1960 року засудив молодих людей до 18 місяців суворого режиму. Вони відбували строк у мордовських таборах, де юнаки й усвідомили себе українцями. «Другую жизнь собрать я должен. И я клянусь, что соберу» – це був останній вірш російською мовою.

Олекса Різників звільнився 1 квітня 1961 року. Рішення було прийнято відразу – треба вчити українську мову, тому й було обрано для навчання факультет української філології Одеського університету ім. І.І. Мечникова, де згодом він познайомився з неординарною особистістю – Святославом Караванським.

Олекса Різниченко був вдруге репресований за інакодумання у 1971-1977 р.р., загалом відбувши в таборах 7 років за антипартійну агітацію, поширення самвидаву та просто за те, що українець – «Ти винен тим уже, що українець, І ця вина з народження твоя!».

Згадував Олекса Різниченко, як Ар’є Вудка, з ким відбував строк, запам’ятав його вірші, а коли виїхав за кордон, то оформив їх у збірку. Одним з них був вірш «Багатокрилість»:

«На цім крилі до тебе примайну, На тім приляжу, цим крилом укрикриюсь,

А те, залітане, надламане, утну. Багатокрилість.

Залітане! Залатаних – нема! Нема залежаних, а є лиш незалежні.

Я стільки крил бездумно наламав, Б’ючись об світу боки протилежні!

Не шанував, не скнарив, не беріг. З таких висот в такі шугав низини.

Лиш радістю хлоп’ячою горів: Ростуть невпинно.

Ні! Обезкриліти і впасти не дано. Мені судилось буряна рухливість.

Мене п’янить, сильніше ніж вино, Багатокрилість».

По обох справах у 1991 році був реабілітований.

В Одесі 1990 року вийшла книжка «Озон»…

Олекса Різниченко 1990 року був прийнятий до Національної спілки письменників України. Лауреат премій ім. Павла Тичини, Костянтина Паустовського, Тараса Мельничука.

Зустріч з цією дуже цікавою людиною проходила в невишуканій і доброзичливій атмосфері.

Протягом зустрічі поет Олекса Різниченко декламував власні вірші, розповідав про своє минуле, про цікаві випадки з життя, а також про те, як творилась його поезія.