Пенсіонери Приморського району, які отримують соціально-педагогічну послугу «Університет третього віку» та відвідують «Українську платформу багатонаціональної Одещини», вже написали твір на  тему «Мої особисті враження від поїздки з обміну досвідом у Вінницю». Наступна робота «Поїхали до Чернівців!» вражає інформаційною насиченістю, емоційністю, відвертістю.

Суняєва Зинаїда Миколаївна: Ніколи у своєму житті не була в Чернівцях, але знаю, що це чудове місто схоже на Одесу: тут живуть різні етноси без суперечок, у мирі та злагоді – українці, росіяни, євреї. Чернівці порівнюють з Віднем, навіть називають «малим Віднем», на його колорит вплинули найбільше румуни та німці (австрійці). За словами поетеси Рози Ауслендер, в Чернівцях навіть «риби мовчать на п’яти мовах». Оповідання Маріанни Гончарової, яка в дитинстві гостювала влітку в одеської бабусі – це неперевершений мікс Одеси і Чернівців, вже не буржуазні, але іронічні ментальні настанови на зразок натяків з боку матусі «у твоєму віці вже має бути сіро-зелена перлинна низка». Театральна Одеса відвідувала вистави Семена Крупника, а театральні Чернівці – Сіді Таль. Одеський міф, глибоко занурившись, бере початок із часу заслання Овідія, коли місто сприймалося як острів. Чернівецький міф досі живе спогадами про блискучу Австро-Угорщину: візитами до Відня дідусів і бабусь, які залишили інтелектуальний відбиток на обличчях нащадків, приємними звуками вальсів Штрауса та деякими дрібничками, що перетворюють життя на свято – кава, цукерки, квіти.

Янкунас Наталя Михайлівна: Одеса і Чернівці – не брати-близнюки й не сестри-двійнята, але деякі схожі родзинки в них є: як одесити вважають однією з візитних карток свого міста оперний театр, так само чернівчани – свій театр ім. О.Кобилянської; будинок-корабель в Чернівцях розташований на перетині вулиць Головної та Шолом Алейхема (його називають «шифа» – корабель з німецької), в Одесі також є схожий будинок архітектора Влодека, де сьогодні знаходиться морехідне училище; в мавританському стилі виконана в Чернівцях резиденція Ружинського (сучасна синагога, а за подальшими планами – міжнародний хасидський центр), а в Одесі в цьому стилі виконано арку в Отраді; ботанічні сади обох міст заслуговують на те, щоб обов’язково їх оглянути: квітуча магнолія у Чернівцях, бузок і платани, макаронне дерево гінкогілоба в Одесі; каву, і не тільки по-віденськи, п’ють із філіжанок та горняток і в Чернівцях, і в Одесі, досить смачна кава в Одесі, а в Чернівцях вона така на кожному кроці; зйомки фільму «Д’Аратаньян і три мушкетери» проводили в Чернівцях, Хотинській фортеці та в Одесі – обидва міста мають чудові краєвиди. Найперше, що необхідно відвідати у Чернівцях, є, безумовно, архітектурний шедевр – резиденція митрополитів Буковини та Далмації. Над її будівництвом трудилися найкращі віденські, чеські, буковинські майстри. Головним архітектором проекту став чех Йозеф Главка. Сьогодні тут розташований університет. Другим місцем є музей Володимира Івасюка, директор Мирослав Ярославович Лазарук. Якщо бути наполегливим, то не годиться бути в Чернівцях, й не завітати до Вижниці.

В Одесі є море, а поруч з Чернівцями – Карпати. Трембіти, фуярки, фрілки, кептарики, гуцульські капелюхи «кресаня», вишиванки, писанки, килими, гончарні вироби – предмети національного побуту, які характерні для Буковини. Їх можна побачити та дещо придбати на пам’ять собі та друзям.

Ідельс Галина Іванівна: Чернівці – адміністративний та культурний центр, історична столиця Буковинського краю. Місто розташоване у південно-західній частині України, приблизно за 40 км  від румунського кордону.  Населення становить 266 тисяч осіб, а площа міста – 153 км кв. Місто відоме історичними пам’ятками, одну з яких «Резиденція митрополитів Буковини і Далмації» включено до списку ЮНЕСКО. Зараз тут розташований Чернівецький університет. Музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської збудований у стилі віденської сецесії.

Ільяшенко Лариса Анатоліївна: Чернівецька область знаходиться на південному заході України, межує з Румунією та Молдовою, відома під етнографічною назвою Буковина, утворена в червні 1940 року. У Х-ХІІ століттях входила до складу Київської Русі-України, потім –  Галицько-Волинського князівства, Золотої Орди. У 1345 році – під владою Угорщини, в середині ХІV сторіччя – Молдавської держави, в 1514 році – Туреччини. Надалі Буковина в складі Австрії до 1918 року, потім – Румунії. В тяжкі часи іноземного панування українське населення зберегло мову, звичаї, традиції. Центр Буковини  –  місто Чернівці, яке розташоване по обидва береги річки Прут. У місті багато архітектурних ансамблів, один з них – драматичний театр ім. О.Кобилянської, архітектори Фельнер та Гельмер. На фасаді театру розміщені скульптурні композиції за мотивами давньогрецької міфології, в нішах – мармурові бюсти видатних діячів світової та української культури, а над куполом театру – муза мистецтва Мельпомена.

Нагуляк Вікторія Володимирівна: Колись я прочитала роман Ірини Вільде «Метелики на шпиньках». З того часу мріяла побувати в Чернівцях та подивитися на це чудове місце зблизька. У 2016 році мені така нагода випала. Ми з родичами на авто мандрували Буковиною. Нарешті я у Чернівцях. Зупинилися у готелі «Король Артур» на вулиці Івана Богуна – це, можна сказати, центр міста. Неподалік Театральна площа з Алеєю Зірок. Архітектура в Чернівцях чудова, недаремно Чернівці звуть «другим Парижем». Слухали сурмача, який грає «Марічку» на вежі Ратуші, дивилися на собор Святого Миколая з його покрученими куполами. Гуляли по вулиці Ольги Кобилянської (це як наша Дерибасівська), заглядали у дворики, де розташовані ресторанчики та кафе, їли смажену форель. Наступного дня відвідали Чернівецький університет, будівля якого занесена до спадщини ЮНЕСКО. Яка це краса! Чудові парки з рідкісними рослинами, архітектура вражає: просторі зали, скульптури, картини, дзеркала. В одне з них я дивилася, кажуть, що буду вічно молода! В греко-католицькому соборі проходило вінчання – дуже цікаво було подивитися. На зворотньому шляху заїхали до Хотинської фортеці. Подивилися на її товсті мури, фортифікаційні споруди, підіймалися на оглядову вежу – краєвид чудовий! Вражень від цієї мандрівки вистачило аж до сьогодні.

Отже, поїхали з нами!

 

 

Записала Марія Фетісова