31 березня 2017 року в Одеській ОУНБ ім. М. Грушевського відбулась лекція кандидата історичних наук Сергія Богана на тему: «Герої українського неба (доля авіаторів доби національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.)» з циклу заходів до 100-річчя Української революції.

Сергій Боган, к.іст.н

Під час заходу

Повітряний флот України у добу Визвольної війни 1917–1921 рр. дав світовій історії авіації цілу плеяду талановитих авіаторів, які через поразку Української Народної Республіки змушені були реалізовувати свій талант за інших влад.

Знайомство з фотодокументами

Знайомство з фотодокументами

Знайомство з фотодокументами

Насамперед слід згадати видатного авіаконструктора Костянтина Калініна, колишнього командира загону Повітряного флоту УНР, який розробив понад 20 типів літаків для радянської авіації.

Так, 20 листопада 1917 р. Центральна Рада проголосила III Універсал, яким було створено Українську Народну Республіку. У молодій країні швидкими темпами організовувалися власні збройні сили, у тому числі й Повітряний флот. «Завідувачем авіаційної справи УНР» було призначено підполковника-авіатора Віктора Павленка.

Формування авіації УНР узимку 1917–1918 років йшло двома шляхами. Перший передбачав утворення нових частин, укомплектованих українцями; другий – це українізація авіаційних частин колишньої російської царської армії.

Першим командувачем української авіації став військовий льотчик підполковник В’ячеслав Баранов, помічником його став прапорщик, військовий льотчик Левко Шевченко – нащадок українського поета. Підполковнику В. Баранову мали підпорядковуватися всі авіаційні частини, що оголосили себе українізованими, насамперед чотири авіаційні парки: 1-й в Одесі, 3-й і 5-й у Києві, 6-й – у Полтаві.

З усіх авіачастин у Першій українсько-більшовицькій війні, яка почалася у грудні 1917 р., активну участь брав лише 1-й Український авіаційний загін, який увійшов до складу Гайдамацького коша Слобідської України військ Центральної Ради. Його командир сотник Єгоров та інші льотчики здійснювали переважно розвідувальні рейди.

База бойової частини у різні часи розташовувалась в Олександрівську, Катеринославі, Слов’янську.

Тимчасова окупація території України більшовиками на початку 1918 року мала згубні наслідки для її авіації: значну частину майна останньої було розграбовано або вивезено, деякі частини взагалі припинили існування. У березні, після вигнання червоних, почалося відновлення втраченого – загалом 42 літаки.

Від найперших днів Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) наприкінці 1918 року вона мусила відстоювати своє право на існування у важкій боротьбі з поляками, які претендували на галицькі землі. Тож керівництво держави докладало максимум зусиль до формування боєздатної Галицької армії, складовою якої мала стати авіація. Командиром «летунського відділу» був призначений Петро Франко (син Івана Франка). Місцем його розташування визначили аеродром «Красне» (за 45 км на схід від Львова). У середині грудня в Красному було сформовано цілком боєздатну авіаційну сотню, вона налічувала сім придатних до бойового використання літаків: чотири розвідники типу «Бранденбург» і три винищувачі «Ньюпор». Командиром авіасотні став полковник Джамбулат Кануков, осетин за походженням. Пiк активності авіаторів припадав на періоди найбільш напружених боїв на українсько-польському фронтi: штурму Львова наприкінці грудня 1918-го – на початку січня 1919 року, Вовчухівської операції в люто­­му 1919-го, Чортківської офензиви у червні того самого року.

Під час заходу

Рекомендуємо для більш детального ознайомлення наступну літературу:

  1. Тинченко, Я. Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. Електрон. ресурс // Cullib. – Режим доступу: http://coollib.com/b/167410/read
  2. Харук А. Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр. — К.: Темпора, 2008. — 96 с.: іл.