17 листопада 2018 року о 16.00 в Одеській ОУНБ ім. М. Грушевського (відділ соціокультурної діяльності, 1-й поверх) відбудеться презентація книги Дмитра Вовнянка «Дівча в прицілі».

Дмитро Вовнянко – український журналіст, блоґер та письменник, літературний псевдонім Дмитро Калинчук, родом з Запоріжжя, пише у жанрі історичного роману, його статті виходять на сайтах Український тиждень,Політичний дурдом, Агрогроші, Історична правда, Тексти.

«Дівча в прицілі» – нова книга автора, в якій учасник війни нинішньої, змальовує війну попередню – жахливу, жорстоку, безжальну. Західна Україна – щойно по закінченню Другої Світової війни. До невеличкого села розподіляють молоденьку лікарку з Полтави. Поміняти роботу за власним бажанням – заборонено. За недоносительство – табори ГУЛАГу або куля. Комсомолка примушена жити серед прихильників ОУН-УПА. Для повстанців – потенційний шпигун. Для НКВД – ресурс. Як вижити дівчині, що постійно перебуває у чиємусь прицілі?

Розповідає автор.

Що це за твір? Це художній роман. Історія юної дівчини-лікарки у жахливих умовах війни проти УПА.

Про що він? У рік, коли була роздушена Празька весна, на радянське свято зібралася компанія товаришів – без жодної політики, просто посидіти, випити, закусити. Але випадково до компанії потрапила «ідейна особа», що почала просторікувати про труднощі встановлення радянської влади і наводити свій власний досвід – зустрічі з повстанцями-бандерівцями.

Тема розмови вразила господиню квартири. Вона відчула повернення давно забутого відчуття – ніби у тебе ціляться. Починає згадувати свою юність. Часи після Другої Світової війни.

І згадує як заздрили їй тоді, коли її, молоду лікарку, за розподіленням відправили до Західної України, бо там не було голоду (по всій іншій Україні лютував Голодомор 1946-1947 рр.)

Згадує, що у ті часи роботу самостійно отримувати і міняти було неможливо – тільки розподілення і перевід за рішенням керівництва. За спробу самочинної зміни роботи – садили.

Згадує свою роботу лікарем у глухому, віддаленому від райцентру селі.

Згадує, як дізналася вона, що лікарів які працювали в тому селі до неї, убили повстанці УПА.

Згадує, як у її кабінет вломилася спецгрупа МГБ і півдоби тримала під прицілом усе село – з нею самою, зрештою.

Згадує, як її ледь не убили бандерівці. Як їхній ватажок не вірив їй, і казав що вона приїхала, аби доносити про УПА, про селян, про все що бачить і чує – інакше її саму відправлять за колючий дріт.

Згадує, як практично все те саме їй повторив офіцер МГБ у кабінеті під час допиту – в сталінському СРСР було дві статті за недоносительство, плюс – стаття під яку підходила будь-яка, навіть найменша допомога ворогам більшовизму.

Згадує, як, вже завербовану МГБ, її знову відправили до села – доносити. Фактично – на смерть.

Згадує, що врятуватися від смерті їй допомогли місцеві мешканці, селяни – які усім чим могли допомагали УПА. Бо – встигли її роздивитися, зрозуміти… І полюбити

Чи існують прототипи у головних героїв? Герої збірні, але події, які з ними відбулися, взяті мною з мемуарів різних учасників тої війни, а отже все описане – було.

Чому я взявся за цю тему? Бо ще в дитинстві, у Запоріжжі, я наївся розповідями на тему «як бандерівці різали цивільних фахівців з Наддніпрянщини». Трохи розібравшись з питанням, я вирішив показати всю складність тих подій і всю нелюдську жорстокість тої війни.

Вхід вільний.