Підопічні КУ «ТЦСО Приморського району міста Одеси», а також пенсіонери Приморського району, що відвідують напрямок «Українська платформа багатонаціональної Одещини», провели «Поетичне коло до 110-річчя Богдана-Ігора Антонича» зі стислим біографічним оглядом, читанням віршів.

Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) прожив, на превеликий жаль, дуже коротке життя. Початківці, які не занурені повністю у творчість поета, частіш за все цитують його строку «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко». Літературознавці шукають й знаходять нові образи, які характеризують Антонича більш повно: «Антонич був котом і жив у мушлі» – портрет Антонича як глибокого інтроверта, для якого, крім творчості, мало що існувало в житті.

До 110-річчя поета у «Буковинському журналі» (головний редактор Мирослав Лазарук) вийшла стаття Лесі Салій «Антонич від А до Я»: книга,що спонукає пам’ятати» про поета Богдана-Ігора Антонича. Автор книги – відомий есеїст Данило Ільницький.

«Після упорядкування трьох видань Антоничевих творів: «Три перстені» (Львів: Літопис, 2008), «Повне зібрання творів» (Львів: Літопис, 2009) та вибрані твори (Київ, Смолоскип, 2012) Данило вирішив подолати ще один виклик: розповісти дітям, заохотити батьків до родинного читання врешті, наблизити поета до сучасного читача й довести, що він не лише був, а й досі існує», – як не відчути масштабність проекту, який об’єднує покоління й часи.    

«На Антоничевій могилі можемо знайти вкрай концептуальні рядки з одного його вірша (не знаю, хто обрав їх для напису на кам’яній плиті, проте кажу тій людині велике «дякую»): «Зелений бог буяння й зросту, зітре на попіл мої кості, щоб виростало, щоб кипіло п’янких рослин зелене тіло. Хто ти, що клониш чола куряв, вогонь чи бог, чи птах, чи буря?» –  Антонича поховали у Львові на Янівському цвинтарі, збулося його пророцтво: «Спочине серце під крилатим кленом, порине в море трав зелене…».

Завдяки живим віршам, з тремтливими римами й образними метафорами, галичанський поет Антонич, який подолав  лемківську говірку, перетворився у культового поета не тільки української молоді, але й інтелектуальної творчої частини української нації.

Вірші Антонича відновлюють, надають наснаги, пробуджують до життя.

Пенсіонери поділились враженнями:

Дразніна Валентина Сергіївна: Зрозуміло, вразило, що поет прожив так мало, але його творчий доробок дуже плідний та впливовий.

Біляєва Надія Іванівна: Дуже цікавий поет, раніше не знала про нього.  У минулому році наш куратор напрямку «Українська платформа багатонаціональної Одещини» Ярослава Вітко, навіть, запропонувала нам переглянути коротенький фільм про Бориса-Ігора Антонича, де він у капелюсі й пальто за модою того часу – досить сучасний образ.

Ільяшенко Лариса Анатоліївна: Пішла в бібліотеку, узяла томик віршів Антонича, прочитала з захопленням, зробила закладки – читали усім колом, вслухаючись у музику слів поета.

Фото надала Надія Біляєва, срібний волонтер ресурсного центру «Прима-центр 60+».

Автор: Марія Фетісова.