16 листопада 2016 року о 18.30 в приміщенні Одеської ОУНБ ім. М. Грушевського (відділ соціокультурної діяльності, 1-й поверх) відбудеться дискусія з одеситами і переселенцями у форматі”Жива книга”.

“Жива книга” – формат діалогу в невимушеній формі між людьми і групами, котрі відчувають в суспільстві стигму та дискримінацію, в даному випадку – вимушено-переміщеними особами.

Василь Колодчин – директор Благодійного фонду”Карітас Одеса УГКЦ”відзначає: “На жаль, дослідження показують, що між переселенцями і одеситами існує напруга. Але так вже склалися обставини, що нам всім тепер жити в одному місті, тому ми вважаємо, що необхідно створювати ситуації, в яких звичайні люди зможуть особисто поговорити з представниками ВПЛ. Адже в повсякденному житті більшість з нас, як правило, немає можливості спілкуватися з ними, а тому і не має про них власної думки. Людикеруються стереотипами, нав’язаними ЗМІ, або розхожими чутками.Подібні джерела відомостей найчастіше далекі від толерантної інтерпретації.Томуодеситамдоцільнопоспілкуватися з переселенцями в невимушеній обстановці.

Фокус-групи, проведені благодійним фондом “Карітас Одеса УГКЦ” показують, що напруга з боку одеситів існує в зв’язку з тим, що в економічно складних обставинах, які склалися в нашій країні, переселенці отримують державну допомогу, гуманітарну допомогу від НУО та їм надається пріоритет в наданні послуг, в той же самий час місцеві жителі також страждають економічно і нічого не отримують. Місцеві жителі також вважають, що ВПО недостатньо вдячні за надану допомогу і постійно незадоволені. Одесити відчувають себе ображеними, бо в той час, як їхні родичі гинуть на Сході України, ВПО переїжджають до Одеси і не хочуть нести відповідальність за військові дії (в яких місцеві жителі звинувачують саме переселенців).

З іншого боку, ВПО стикаються з дискримінацією під час реєстрації, особливо це відчувається при зйомі житла і пошуку роботи. Переселенці, які проживають в колективних центрах, стикаються з ізоляцією від місцевих громад, одночасно колективні центри створюють враження у місцевих жителів ніби переселенці знаходяться на утриманні у держави і не хочуть працювати. Відчуваючи недовіру одеситів, ВПО спілкуються в основному зі своїми переміщеними земляками, не виникає нових соціальних зв’язків. Житлові умови та брак коштів обмежує їх у доступі до Інтернету та соціальних мереж. Як місцеві жителі, так і ВПО відзначають недолік неформального спілкування, яке дозволило б їм краще розуміти один одного.